Не питаючи дозволу
Виставка Дослідницької платформи PinchukArtCentre
Виставка Дослідницької платформи «Не питаючи дозволу» об’єднала роботи українських художників і художниць, створені у період між двома революціями — з 2004 по 2014 рік, — у яких тіло постає інструментом самовизначення та спротиву. У час становлення громадянського суспільства на тлі глибоких політичних зрушень митці й мисткині починають активніше говорити про особисту й колективну відповідальність.
Художники та художниці випробовували силу мистецького жесту, виходячи в публічний простір — на площі й вулиці — після того, як протести переозначили його як місце вираження волі суспільства. Так, у перформансі «Скільки можна кричати?» Пьотр Армяновський перетворює власний голос і тіло на акт прямого спротиву, виступаючи проти зростання корупції та проросійських реформ президента Віктора Януковича, а Микола Рідний проводить акцію під Посольством Німеччини у Києві, вимагаючи спрощення бюрократичних процедур, повʼязаних із отриманням Шенгенської візи. Анна Звягінцева в роботі «Клітка» звертається до політичних зловживань юридичної системи, повʼязаних як із переслідуванням окремих художників і художниць, так і нерозслідуваними справами Майдану.
Митці та мисткині переосмислюють усталені уявлення про тіло, сформовані пострадянською мораллю, культурою та патріархальними цінностями. Руйнуючи стереотипи про «нормальне» тіло — привабливе, гетеронормативне й контрольоване — художники й художниці натомість звертаються до тіл реальних, вразливих і недосконалих. Леся Хоменко працює з повсякденним досвідом жіночої праці, Алевтина Кахідзе досліджує соціальні механізми формування ідентичності, тоді як Аліна Клейтман радикально переосмислює навʼязані жінкам стереотипи та кліше.
На відміну від покоління 1990-х, яке здебільшого зверталися до тілесності та сексуальності задля підриву усталених норм моралі, художники та художниці цього періоду вдавалися до осмисленого дослідження цих тем. У серії «Своя кімната» Євгенія Бєлорусець документує життя ЛГБТКІА+ та квір-сімей, в той час як «Найпорнографічніша книга у світі» Анатолія Бєлова відкриває простір для розмови про різні форми близькості та сексуального самовираження.
Виставка «Не питаючи дозволу» показує, як художники та художниці осмислювали тілесність, реагуючи на зміни в українському суспільстві, які відбулися під час Помаранчевої революції та Революції гідності. Відстоюючи рівні права та важливість особистих свобод, вони розширювали рамки сприйняття та створювали нові можливості для наступних поколінь українських митців та мисткинь. Цей період утвердив важливість обʼєнання в спільноти, що відкрило можливість безпосередньо впливати на політичні та соціальні процеси. Саме в таких горизонтальних зв’язках поступово формувалася сила громадянського суспільства.
Тема мистецтва 2000-х років буде докладніше розкрита у майбутньому виданні «Мистецтво між двома революціями 2004–2014», над яким Дослідницька платформа працює протягом останнього року. Книга пропонує ширший погляд на цей період і розглядає його крізь призму мистецьких процесів, а також соціальних і культурних трансформацій. Над виданням працюють учасниці Дослідницької платформи PinchukArtCentre: Євгенія Буцикіна, Тетяна Жмурко, Олександра Михайленко, Мілена Хомченко, Катерина Цигикало, Оксана Чорноброва, Дарʼя Шевцова.
Художники та художниці: Пьотр Армяновський, Євгенія Бєлорусець, Анатолій Бєлов, Мирослав Вайда, Данило Галкін, Анна Звягінцева, Тарас Каменной, Алевтина Кахідзе, Аліна Клейтман, Марія Куліковська, Саша Курмаз, Сергій Мельниченко, Микола Рідний, Леся Хоменко, група SOSкa
Кураторка: Дар’я Шевцова
Менеджерки: Аліса Довбня, Катерина Мельник
Технічний менеджмент: Євгеній Гладіч, Євгеній Сулима, Валентин Шкоркін