STILL JOY – FROM UKRAINE INTO THE WORLD @ ВЕНЕЦІЯ 2026
Подія в межах офіційної паралельної програми 61-ї Міжнародної мистецької виставки La Biennale di Venezia
Фонд Віктора Пінчука та PinchukArtCentre представлять проєкт «Still Joy — From Ukraine Into the World», що увійшов до офіційної паралельної програми 61-ї Міжнародної мистецької виставки La Biennale di Venezia. Подія відбудеться у Palazzo Contarini Polignac у Венеції з 9 травня до 1 серпня 2026 року.
Виставка «Тиха тривка радість» (Still Joy) об’єднує провідних міжнародних та українських митців та мисткинь, які розмірковують над поняттям радості як життєвої сили та сміливого прояву людяності. Відправною точкою та рушійною силою проєкту є свідчення, почуті й збережені двома українськими збирачами історій: Глібом Стрижком, морським піхотинцем, ветераном, що повернувся з російського полону, та Наталією Гуменюк, журналісткою, що спеціалізується на висвітленні конфліктів та є співзасновницею ініціативи «The Reckoning Project». Ці історії стають скульптурними елементами, завдяки яким фрагменти реальності знаходять своє місце в експозиції виставки.
Серед учасників та учасниць: Катерина Алійник (Україна), Пьотр Армяновський (Україна), Джанет Кардіфф і Джордж Б’юрес Міллер (Канада), Жуліан Шар’єр (Швейцарія), Тасіта Дін (Велика Британія), Раян Ґандер (Велика Британія), Ґабріель Ґолаят (ПАР), Нікіта Кадан (Україна), Жанна Кадирова (Україна), Алевтіна Кахідзе (Україна), Роман Хімей та Ярема Малащук (Україна), Павло Ковач (Україна), Богдана Косміна (Україна), Катя Лесів (Україна), Катерина Лисовенко (Україна), Сімоне Пост (Нідерланди), Ашфіка Рахман (Бангладеш), Деніел Тернер (США), Альваро Урбано (Іспанія), Леся Васильченко (Україна), Олексій Сай та Юрій Грузінов (Україна).
Експозиція розпочинається з відеоінсталяції, яка фіксує сцени рейв-вечірок у Києві, зняті відомим українським дуетом художників Яремою Малащуком і Романом Хімеєм до початку та під час повномасштабної війни. Далі — ідилічний пейзаж Катерини Алійник, де дрібна фауна вібрує під м’яким сяйвом місяця, та відеоесе Пьотра Армяновського, що поєднує реалії війни та сни, які бачило українське місто Маріуполь. Поверх завершується масштабною інсталяцією Сімоне Пост, створеною спеціально для цього простору. Вона переосмислює інтер’єр палаццо як солодку, тимчасову архітектуру зі справжніх цукерок, запрошуючи глядацтво у мить дитячої радості.
Далі виставка слідує за окремими історіями — про втрачені спільноти, про любов, що знаходить нові форми. Лауреатки премії Future Generation Art Prize Ашфіка Рахман (Головна премія, 2024) та Жанна Кадирова (Спеціальна премія, 2014) у своїх унікальних роботах розповідають про досвіди вимушеного переміщення: витривалість, турботу та відповідальність одне за одного; мерехтлива інсталяція Рахман створена з індуїстських храмових дзвіночків, підвішених на золотих шовкових нитках, вступає у діалог із рослинами, врятованими з розбомблених українських будівель — в інсталяції Кадирової, що формує особливий простір з лайтбоксів та живих рослин, які проходять свій шлях як «біженці», відновлюються та отримують піклування.
У відеоінсталяції Ґабріель Ґолаят радість глибоко особиста, часом вона наділяє силою, а інколи сповнена смутку — у новому циклі тривалого проєкту українські солдати та цивільні особи з ЛГБТКІА+-спільноти діляться особистими свідченнями. Радість, як спогад і любов, присутня у 39-хвилинному плівковому фільмі Тасіти Дін «Якби я була в Адлоні» (2025), героями якого стали український художник Борис Михайлов та Віта Михайлова, його дружина, співавторка та муза. У фільмі показано одне надвечір’я в однойменному берлінському готелі, відомому своїми зв’язками з інтригами та шпигунством часів Холодної війни. Поруч розташована інсталяція Джанет Кардіфф та Джорджа Б’юреса Міллера «Розмови з моєю матір’ю» (2023), де телефони стають ниткою, що пов’язує нас із тими, кого вже немає серед нас.
Далі виставка переходить до тем ландшафту й тіла. Роботи Дін, Кахідзе, Урбано, Сая, Ґандера, Шар’єра та Кадана, кожна по-своєму, свідчать про те, як людська присутність залишає сліди та шрами. Від масштабної аналогової фотографії Дін зі столітнім деревом сакури до металевого паростка калини (Viburnum) Урбано — рослину, яку не торкаються, щоб понюхати чи зірвати — усе тихо розчиняється у простій радості вижити на полі бою. В тому самому виставковому залі розташовано тату-салон Кахідзе, де вона дозволяє відвідувачам буквально залишити на собі слід від виставки й спогад про радість назавжди. Експозиція завершується монументальним малюнком, на якому зображено історичну сцену «тихого рейву», зафіксовану провідним українським художником Нікітою Каданом, де тіла перетворюються на ландшафт, що балансує між зародженням та втратою.
У своїй багатошаровості виставковий проєкт «Still Joy» є відгуком на сьогодення — її коріння лежить в Україні і простягається далеко за її межі — крихка, але стійка, радість триває.
#StillJoy
Місце проведення: Palazzo Contarini Polignac, Sestiere Dorsoduro, 874, 30123, Венеція, Італія
Період роботи: 9 травня – 1 серпня 2026
Години роботи: з 10:00 до 18:00 щодня, крім понеділка
За сприяння Фонду Віктора Пінчука
Організовано PinchukArtCentre
Куратори: Бйорн Гельдхоф, Олександра Погребняк
