Алла Сенченко

Гліб Стрижко Перш за все представся, розкажи трохи про себе, як тебе протитрувати?

Алла Сенченко Я Сенченко Алла Миколаївна. Ветеранка. По поверненні з полону звільнилася зі служби. Наразі успішно займаюся спортом. Брала участь в Invictus Games 2025. І навчаюся у вищому навчальному закладі – Волинському національному університеті імені Лесі Українки. В майбутньому буду магістром, клінічним психологом.

Гліб Стрижко Клас. Розкажи трохи про періоди твоєї служби, як взагалі долучилася і, власне, де служила?

Алла Сенченко Я долучилася до служби 2018 року, підписавши контракт з 24-ю бригадою імені короля Данила. Перша моя посада була кухар. Складна робота. Якби я знала, я б цього не зробила. Потім складно перевестися на іншу посаду. А згодом я була на посаді номера обслуги в кулеметному взводі. Служба, виїзди… Не встигла я долучитись до війська, у листопаді підписала, а у перших числах лютого ми вирушаємо в зону виконання бойового завдання. Це в нас Курахове, Новомихайлівка. Перші наші втрати… Такі, знаєш… Все вперше, така адаптація. А згодом ще мама помирає, в березні. Я розлучаюсь, мама помирає, адаптація у війську і в зоні бойових дій ще. Це такий був серйозний виклик для мене. Згодом я дала цьому раду, але трохи так…

Гліб Стрижко У тебе закінчився контракт 2021 року, і потім ти знову перепідписала?

Алла Сенченко Ні, не підписала. У грудні 2021 року закінчується мій контракт, і мені треба облаштовувати життя після розлучення. Я закінчила контракт, а далі була повномасштабна у лютому. Але валізка у мене була вже готова. Це добре, з одного боку, я не встигла розслабитися. Одного прекрасного дня я йшла просто, спускалась від дому – і так дивлюся в небо, і така думка: так гарно і не хочеться помирати. І думаю: до чого це все, що це таке? Ну, а тоді вже були події. Я дивлюся – ну що ж вже. Я не знаю, хто там наївний такий був і думав, що все минеться, але воно не минається. Я вже знала, що не минеться. І тоді мене 24-а бригада поставила у резерв першої хвилі. В мене вже була повістка, що я за 24 години маю явитись. І я мобілізувалася.

Гліб Стрижко Надзвичайний стан і призов ОР-1, так?

Алла Сенченко Так, 24-го все. 24-го я вже була у військкоматі.

Гліб Стрижко Ага, і на яку посаду вдруге?

Алла Сенченко Стрілець.

Гліб Стрижко Просто стрілець? Окей. Розкажеш трохи далі про бойовий шлях? Чи ви одразу поїхали, чи у вас ще були якісь злагодження?

Алла Сенченко Я вже попала у 2-й стрілецький батальйон, це наша волинська тероборона. І я залишилася на місці. Коли оголосили воєнний стан, пересування з місця на місце було проблематичним. І по місцю збирали тих людей, тобто львівські йшли у 24-ту, наші місцеві укомплектовували свої, регіональні. У нас же Білорусь поруч. Ніхто не знав, звідки будуть на нас сунути, чи звідси, чи звідти. І ми деякий час ще були в місті. Які там злагодження, це смішно. Немає зброї, нічого. Зброю видали десь через місяць. І ми в караули ходили. На полігон виїхали аж пару разів. Це смішно просто. Ну, щось намагалися, навіть мене інструкторкою залучали. Але то таке. І далі ми поїхали в Слов’янськ. В травні місяці. І одразу по приїзді вирушили в зону виконання бойових завдань. Це на Лиман. Донецька область. І по всьому видно, що вже дуже гаряче і дуже небезпечно. Дуже складно. Навіть морально тебе не підготували. У принципі, ти розумієш – війна. Але такий контраст з більш-менш мирним.

Гліб Стрижко Ну, так, навіть від перебування в ООС. Я пам’ятаю, оскільки це ще так близько.

Алла Сенченко Ну, там уже було налаштовано. Там вже попереджали: ми виїжджаємо, але дати не називали. І ти вже морально готовий був до того. Я думаю, могли б і нас так само. Але то таке. Це вже не важливо. Ну, і попадаємо. Ого! Ото було пекло! Все літає, все вибухає. Все, що тільки можна. Не дихнути, не продихнути. І нічого немає. Жодних захисних споруд. Нічого. І можливості їх збудувати, хоча б окопатись, не було. І через деякий час нам довели до відома, що буде наступ, що руські наступають. 23 травня було. І ми мали пропустити 79-ту бригаду ДШВ, прикривати їхній відхід, техніку їхню. І російські танки пропустити… Я так підзависла. Я такого наказу ще не очікувала, якщо чесно. В смислі? У мене калаш. І як це – все? Мені трошки нелогічно було. Але сталося так, як сталося. Окупували вони. Вони ж спочатку накривають повністю артою. На знищення. Ми почали відхід. Нам дали наказ, довели місце збору. І ми відходимо. Але там де ми були, треба було пройти ціле місто. Ціле місто! Від початку з високими будинками. Спецназ прямо. Пересуватися по такій місцевості, – і дачний, і приватний сектор – треш був. Але ми просунулися достатньо глибоко. Коли ти в мішку, вихід в тебе як мінімум… Дуже мало шансів вижити. І сталося так, як сталося. Нас узяли в полон. Двох моїх побратимів застрелили на місці. Пострілами в голову. А мене етапували. Допити, етапи, допити. Дуже незвичайна і цікава була особистість. Якась така спортивна. І освіта моя їх також дуже напрягала. Маркетолог, кухар, ще й кравець. «І що робимо, парні» А ще в мене була форма. Мене взяли в формі, яка була з 24-ї бригади. І вона, уявляєш, випалена, така вбита.

Гліб Стрижко Така вже жовта-жовта…

Алла Сенченко Так-так. Але вона мені була зручною. Мені якось це додавало сили. То я за неї і отримувала. І так само їхні берці… Вони не розуміють, що ми беремо і купляємо той одяг, щоб він був комфортний. Думаю, слава Богу, що я ще не вділа «британки» – тоді б здерли. І потім були допити безконечні, етапи безконечні. Так я 8 місяців та 11 днів пробула в полоні.

Гліб Стрижко Можу два уточнення про полон задати?

Алла Сенченко Давай.

Гліб Стрижко Весь час ти була десь на окупованих українських територіях чи вас повезли в Росію?

Алла Сенченко Ні. Спочатку була недалеко від Лимана. На моє щастя, довго не треба було їхати. Бо мені так перетиснули руки, що я їх просто не відчувала. Стрічкою такою.

Гліб Стрижко А, так, пластиковою.

Алла Сенченко Так. А він ще дотягнув. Я позаду лежала на руках, – щоб ти розумів, зверху на мені лежав поранений. Ноги туди, голова б’ється туди, де колесо. Добре, що в мене капшук був у курточці. Ну, і я була спортивна така. Знаєш, все ж інстинкт самозбереження – це страшна штука. А потім мене завезли у Сватове. Я страшенно боялася цього. Я як побачила – ну, все, думаю, капєц. Побачила, що там поліцейська дільниця. СІЗО чи не СІЗО? Там, де попередні допити проводять.

Гліб Стрижко Ну, прийомка.

Алла Сенченко Де попередні допити ведуть. Там поздирали все, що тільки можна. Ну, знатно прийняли, скажімо так. І тоді почалися такі серйозні розбірки. Я, як побачила їхню форму, думаю: все, капець. Там провели три допити з різними… Дали підписати якусь угоду. Я тільки потім зрозуміла. Думаю: що він хоче? В моєму розумінні, коли я в шоковому стані, я чесно відповідатиму, що знаю. Все. І я сказала «так». А потім прийшла на нари й думаю: «Що я сказала? Це ж від мене залежить. Ну, що я?». Відколи вони почали відпрацьовувати мене, я нічого не знаю – просто відшибло пам’ять. Отакі були оці перші дні. Просто жесть. Вони застосовували методи, які тільки можливі, і це дало такий результат. Добре, що я ще пам’ятала, хто я, і чітко пам’ятала ті події, які були. І чітко це все розказувала. Думаю, якщо буду брехати, то сто процентів мене підловлять на брехні. І будуть катувати ще щедріше і ще більше. А потім вивезли на російську територію. Ще й питали: як ви потрапили на російську територію? «Стопе, – кажу, – мене етапували на російську територію. Я не знаю, яке число, який день, чи ще щось». І там ми потрапили у таке наметове містечко, їх ТПУ називають, пункт тимчасового утримання. І там теж… Вчепився до мене з самого початку. Ну, з одного боку, пощастило, бо журналістка була, яка зафіксувала. Мене це порадувало, бо вже є підтвердження того, що я тут є, що я жива. Журналістка ставила запитання. А я була побита, і мене так, знаєш, потішило, що там, де мене було сильно побито, він сказав зняти – і зафіксував мене. Не думаю, що це пропустили, але десь воно було зафіксовано. Ставили якісь питання. А в мене вчепився начальник. У мене на пальцях, знаєш, мозолі. Він візьме оцей палець – і тисне, і тисне: «Так, значить вона там усе відпрацьовувала». Коротше, вчепився, а я не витримала: «Ні, це неправда. До вашого відома, я стріляю лівою». Він потім і ліву попробував. А я кажу: «Ви знаєте, я кравець». А мозолі ці… Коли ти тканину пересуваєш, то саме ці два пальці з мозолями. Ну, ти 25 років працюєш кравцем, на хвилиночку, які ж вони мають бути? Ну, і після трирічного ще плюс… Так, там я стріляла. Але ж я їм про це не буду розповідати. Я, чисто: мене мобілізували, все, і до побачення. Спочатку я зовсім не розповідала, але він так учепився, що викликав ФСБ-шників. І ще в мене є підозра, що хтось із наших теж проговорився. У мене була очна ставка. Ну, як очна ставка? Ніколи я не перетиналася з ними в їдальні. Я їла окремо, сиділа окремо і ні з ким не перетинались. Але тут ми в їдальні з одним з нашого підрозділу, а він підняв голову. І я так зрозуміла, що ставку робитимуть. Тоді я не думала про це, бо мене етапували скрізь окремо. Один раз лише були разом, на тому ТПУ. Але ми не контактували – у кайданках були одне до одного прикріплен, як в автозаку. Ну, це жесть була, звичайно, але то таке.

Гліб Стрижко Це просто важлива деталь у контексті наступних розмов. Тому важливо зрозуміти оцю частину твоєї історії. Рухаємося далі. Ти казала, що березень після початку твоєї служби був доволі важкий, бо наклалось багато різних обставин: смерть матері, розрив із чоловіком. А якщо говорити про радість, про підтримку, то чи є щось або хтось, хто, власне, підтримує тебе?

Алла Сенченко У мене подруга була. Ми проживали разом в військовому гуртожитку, потоваришували й підтримували одна одну. Вона сама з Луганська, Яна. І ми з нею досить тісно спілкуємось і досі. Вона живе зараз у місті Луцьк. Але найпотужніша штука – це були подорожі. І природа! Наприклад, ти в зоні виконання бойового завдання, але ж навколо все одно природа. Я чіплялася: там десь пташка звучить, там травичка якась росте, сонечко світить, виблискує у крапельках роси. Це все такі радощі: прості, доступні речі, в будь-якому місті вони є. І подорожі – це найпотужніша. Я дуже багато подорожувала під час служби. І по Європі проїхала, і в Діснейленді побувала, і у Парижі. Ну, знаєш, як кажуть: «Побачити Париж – і можна…»

Гліб Стрижко … можна й помирати.

Алла Сенченко Я так і казала. І так себе наситила за ті три роки, наповнила такими радостями…

Гліб Стрижко Клас. Наступне питання пов’язане з попереднім. Про те, чи є місце, куди хочеться повертатися або подумки, або фізично, бо воно в тебе прямо пов’язане з радістю?

Алла Сенченко Потужна штука була… Знаєш, у пам’яті закарбувався захід сонця в Єгипті, в Хургаді. І, до речі, коли мене брали на детектор, я оцей фрагмент… У мене візуальна пам’ять хороша. І я заплющила очі і так його відчувала, навіть фізично: оцей теплий бриз, тепле повітря, яке окутує тебе, і цей неймовірний захід сонця. І звучить… їхній намаз, чи як там називається, коли моляться? І це така була… Ну, все склалося в той момент, і я його запам’ятала. І це мені дуже допомогло під час того детектора, бо він розказує лайно таке про наших, такі жахіття, і на емоції намагається мене витягнути. Але я вся була там, і це дуже допомогло.

Гліб Стрижко Окей. І повертаючись до служби. Ти казала, що починала служити кухарем. Я пам’ятаю навіть з нарядів, наскільки це було важко, особливо коли десь на полігоні треба вставати о четвертій, щоб на шосту все було готово. Навіть в окопах, коли ми були в ООСі. Але чи пам’ятаєш ти моменти на службі, коли ти щиро сміялась? Що це були за історії?

Алла Сенченко Це в нас була така історія! Ну, перші виїзди ти завжди пам’ятаєш. Ми тоді приїхали, чи то в Костянтинівку, чи в Катеринівку. Коротше, якесь містечко в Донецькій області. Ми тільки приїхали, висадилися, ще до місця дислокації не добралися – і наряд по кухні. Ми з Дімою, побратимом, йдемо чергувати. У всіх військових – а військові теж мають якісь такі бзики, – а він усіх гусями називає. Ми приходимо, у нас така польова кухня, ще сонечко десь там далеко-далеко. І він такий каже: «Гуси!». Аж тут з-за паркану гуси подають голос. І ми почали сміятись, кажу, бачиш, відгукуються твої гуси. І багато було таких моментів, бо ж гумор військовий – це невіддільна частина. Ми, щоб не плакати, сміємося, навіть з таких речей, що просто нормальні люди, цивільні, не зрозуміють ніколи. Це точно.

Гліб Стрижко Те, що говориш про гумор на війні, і мені це дуже-дуже близьке. От теж хочеться поцікавитися, що допомагало тобі зберігати внутрішнє відчуття такої радості, цього такого внутрішнього життя під час ротації, ще коли була «спокійніша» війна? Власне, коли заїжджали ми в ООС, і під час повномасштабної війни.

Алла Сенченко У мене є така традиція. Байдуже, де я, – вранці прокидалася раніше за всіх. Коли вже літо було, я виходжу на вулицю, включаю тихесенько музичку на телефоні, роблю собі каву. І ніщо не нагадує… Знаєш, у нас була така локація – столик на вулиці, я сідаю… Ти дивишся на природу, абстрагуєшся, ти не включаєш мізки й не говориш, що ти десь там. Ти тут і зараз, у цьому місці. І так стартував мій день. І цей ритуал я проводила кожний день. Коли ти проводиш такі ритуали, ти заряджаєшся, абстрагуєшся. Я займалася спортом, у нас був майданчик спортивний, вуличні тренажери. Я всіх навчила, що можна на вулиці, не треба ані тренера, не треба нікого… В такий період, коли є година-півтора, ти вільний, і йдеш займатися. А ще шукаємо якусь смачну їжу.

Гліб Стрижко Якийсь балабас.

Алла Сенченко Так, так, так. Вигадуємо, хто що міг, і стараємось трошки себе балувати. І от системність ця, коли ти випиваєш таку релаксову каву, знаходиш час для себе. Тут і зараз. Оце дуже допомагає. Вміння абстрагуватись і шукати можливості поповнити свої сили. Є водойма – в якийсь момент їдеш на водойму, купаєшся. Є ще щось – щось шукаєш. Росте якийсь смаколик – пішли, натрусили собі, з’їли і вже радієш.

Гліб Стрижко Ти згадала свої особисті речі, які тобі допомагали, певні ритуали. Чи було у вас щось на рівні підрозділу, якісь свої жарти, пісні, ще щось? Ти згадувала побратима, який називав людей гусями. Чи було ще щось таке? Можеш про це розповісти?

Алла Сенченко У нас була традиція на рівні батальйону – футбол. Ганяли підрозділи у футбол. У вихідні дні, ну, відносно. Був у нас у Новомихайлівці стадіон, і хлопці ганяли у футбол. Це була наша традиція. Вони були такі спортивні у нас: і комбат, і замкомбата, всі такі.

Гліб Стрижко Ти теж грала?

Алла Сенченко Так! Занурилася в ту атмосферу з головою. І грала досить нормально, мене взяли в команду. Я за всякий движ! Принаймні спробую. Може, й не вийде, але спробую. І було все добре, файно. І я навіть не знаю, які такі в нас ще були традиції.

Гліб Стрижко Ти багато згадувала про радість від спорту. Власне, що в спорті тобі давало радість, відчуття щастя? Я так розумію, що ти займалась, щоб себе тримати у формі, і це якось впливало на твій стан.

Алла Сенченко Ще у нас була така заборонена штука. В мене була подруга Іра, ми з нею разом жили в кімнаті. І ми ввечері, після шикування, коли перевіряли наявність особового складу, йшли у скверик у шкільному дворі неподалік нашої локації, тихесенько вмикали музичку і брали коньячку. І аналізували, психологічно розряджалися. Це як консультація у психолога. Ми перетирали все, що в нас було протягом цього дня. І це теж давало свій ефект. Це чисто символічно – там не кількість була, просто атмосфера. Ну і нас іноді відпускали кудись, хоч і дуже рідко. Ми могли поїхати кудись, у Вугледар чи ще кудись.

Гліб Стрижко Окей. Згадуючи про спорт, ти казала, що і сама займалась, і у футбол тобі сподобалось ганяти. Що тобі дає спорт?

Алла Сенченко Ну, недарма ж кажуть, що у здоровому тілі – здоровий дух. Це коли ти активний, коли ти переключаєшся. Зовні ти нічого не можеш контролювати. А тут – усвідомлення того, що контролюєш, наприклад, ріст м’язів. Це все дуже зосереджено на собі, і це дуже потужно допомагає. Бо ти дбаєш про себе. Є багато подразників, які тебе намагаються «укатати», як зазвичай в армії. А якщо ти ще й жінка – то все, капець. От спочатку, коли ти приходиш, цивільний… Я ж така блондинка-блондинка прийшла, Господи, нічого не знаю. Знаєш, така заміжня – весь час у тебе був золотенький чоловік, з яким ти мала спокій, і ти не знаєш отієї всієї кухні. І ще й в армії та кухня… Боже, я так довго була заміжня, що не знала, як поводитися, і де межа всьому. Бо ти до чоловіка ставишся так, ніби він безпечний. Ти ж не включаєш іншого режиму і не розумієш, що вони можуть бути небезпечними. Але то таке. У принципі, складно було. Але я шукала моменти, і гумор, і така зухвала була. Жінка з перчинкою.

Гліб Стрижко Окей. А які ще традиції ти пригадаєш у своєму підрозділі? Тобто ви разом грали у футбол на рівні батальйону, чи було щось на рівні роти, на рівні взводу чи навіть позицій, на яких ви перебували?

Алла Сенченко Коли я перейшла в роту, коли висунулися на позиції, то це було складно.

Гліб Стрижко Ми говоримо про твій перший контракт чи другий?

Алла Сенченко Про перший. Ми були на Світлодарській дузі. І там зона зіткнення, щоб ти розумів, – це 350 метрів до тих божевільних людей. І це було жорстко. Навіть коли ти йдеш на позицію, периметр прострілювався. Там була залізниця і небезпечна позиція «Жужа». І потім дуже сумно було. Якби я там залишилася, то першою там би попала, бо там був кошмар. Там і комбриг наш загинув. Ще й Попасна. Це був перший котел такий. Мало того, що вони дуже близько, то ще ж було й те довбане перемир’я, яке відкинуло наших на інші, непідготовлені позиції. Восени їх відкинули, мене там вже не було, але я згадую той момент. Таке, не дуже.

Гліб Стрижко Але коли тебе з кухні вже перевели на помічницю кулеметника, ти почала заходити на позиції? Підрозділи ДШВ, морської піхоти, десь по 10 місяців там сиділи. І ми так сиділи.

Алла Сенченко Ми так і сиділи. Так і було.

Гліб Стрижко Тобто ти заходила на позиції, коли почалися перемир’я, відвід озброєння… Чи з’являлися тоді у вас якісь традиції для розрядки? Я навіть по собі пам’ятаю, що це довге сидіння в землі… Ти до нього дуже швидко звикаєш, а потім треба вигадувати щось, аби не їхала стріха.

Алла Сенченко Мені пощастило, бо на сусідній позиції був божевільний сусід, вигадливий і дуже потужний. Він іноді приходив до нас. От він і вигадував різні штуки. А ще у нас на позиції були котик та песик. Ми щенятко взяли, але воно не прижилося, попленталося назад на КСП, мовляв, ну вас нафіг, мені незручно тут. А от кіт був шикарний. Тому що кіт кожний шорох відчуває, настільки він чутливий. Я бачила по ньому. Якщо він спить, але вушками ворушить, то я вже знаю, що десь щось відбувається. Ще ми старалися збиратися, розказати анекдоти чи просто поговорити. Між тим, як кошмарили вони нас і ми їх. Таке, умовно кажучи, перемир’я, якого так і не було.

Гліб Стрижко Просто збирались разом, сиділи й говорили, так?

Алла Сенченко Ну, не те що говорили. Штуки якісь видумували. Я ж не буду розказувати, чим ми там бавилися. Хлопці все, що хочеш, видумають. То беруть та виганяють змію – задимлять усю свою позицію. Ми навіть смажили шашличок. Є гарний спосіб, хлопці знають, а я вже не пам’ятаю. Але вони могли це зробити так, щоб себе не виказати. Диму немає, але шашлик у нас смажився.

Гліб Стрижко Добре. Я так розумію, що дрібні речі, про які ти розповідаєш, як-то шашлик зі змії чи ще щось, – це саме те, що допомагає, отримати цю внутрішню радість.

Алла Сенченко Собаки, коти, люди, спілкування… Ти втягуєшся, життя тече, і ти не замислюєшся, розумієш? Той момент ти пам’ятаєш, а вже зараз я не можу сказати, бо дуже багато з пам’яті стерто. У полоні я навіть не пам’ятала імені. І досі, можу сказати, погано запам’ятовую імена. Та стараюся.

Гліб Стрижко Окей. Ти вже, у принципі,цивільна людина, якщо можна так сказати. Як у тебе змінилося відчуття щастя та радості після служби?

Алла Сенченко Після служби в мене почалося дуже потужне життя. Навіть ще під час служби почалося. Коли я попала на Invictus, коли паралельно у «Силовику України» брала участь. Ну, вела активний спосіб життя, наскільки це можливо, наскільки дозволяло наше керівництво. Але вони не були проти участі у спортивних заходах. Згодом мене нагнала депресія. От, ніби й щасливе життя, все почалося налагоджуватися, аж тут тебе… Все-таки посттравматичне нікуди не дівається. І мене нагнало. Це такий мікс: коли у тебе все нібито добре, а емоцій немає. І таке роздратування… Я намагаюся себе за вуха витягати, чіплятися за якісь моменти, що мене радують.

Гліб Стрижко Можеш кілька прикладів навести, щоб зрозуміти, як ти це витягаєш?

Алла Сенченко Дуже просто. Я собі взяла цуцика. Такий маленький та потішний, ходив зі мною на службу, киця його там «строїла». Була в нас там така киця з котенятами. А песик дуже потішний був. Ти за ним спостерігаєш, пестиш його, годуєш, ходиш біля нього, як біля дитини… Згодом він виростає, ти виходиш із ним гуляти і починаєш аналізувати. Я навіть моніторила, який у мене психологічний стан, якщо я дивлюсь тільки на нього та чіпляюся тільки за нього, то це не ок. А якщо я бачу веселку, бачу, як заломлюється світло на росі, як росте, цвіте все-все… Це дуже тішить. Взимку так само. Все ж дуже гостро, коли ти повертаєшся після того, як вісім місяців не бачив природи. А ти починаєш бачити те, на що раніше не звертав уваги, бо це буденно. Неймовірні речі бачиш, коли ти дуже уважний до таких маленьких радощів. Дуже багато гарного зчитує око. Я не один раз спостерігала. От, гуляю з собакою, роздивляюсь навколо. А більшість людей – ні, взагалі ні. І я думаю: і що це вони не бачать? На вулиці весна, літо… Я от навіть за песиком помічаю. Можна, звичайно, сказати, що це якась дурня. Але у нього така розтяжка, коли він мітить територію. Він лапу отак піднімає! Виглядає потішно. Здавалося б, нафіга ж ти такий шпагат поперечний робиш? А він це може.

Гліб Стрижко Це гарно. Я також маю пса…

Алла Сенченко А очі які у нього! Я подивилась на ці блакитні очі, а одне око ще блакитне з коричневим… Дуже прикольний. Дає наснагу й тішить. Це такий надійний друг. І це безпека. Коли у тебе є страх та недовіра… Бо мало того, що я повернулася з полону, то мене ще так прокатали вдома, що я просто… Позавчора був День Конституції, і я усвідомила: які ж мої права? Закон нібито існує. Але чому ж наші суди такі вар’яти, судочинство – таке вар’ятство? Я потім усвідомила, бо слухала невролога, який пояснював. У суддів, каже, совісті немає, тому що для суддів зграєю може бути сім’я. У межах родини вони чесні, порядні й мають принципи, а за рамками сім’ї – пофіг. Типу, сумління їх не гризе після того.

Гліб Стрижко А отут би хотів поставити таке філософське запитання. Хтось каже, що прояв емоцій – це слабкість, хтось – що це сила. А особисто для тебе радість – це прояв сили?

Алла Сенченко Так. Для мене радіти, попри все, – це прояв сили. Мені спочатку дуже гостро це відчувалося. Ну, ти ж розумієш, що мене поміняли, а тих, хто залишився, у цей момент катують. Хтось гине на полі бою, хтось вмирає від хвороби, від поранення. І ти так гостро це сприймаєш, ти забороняєш собі радіти, тому що тобі соромно перед людьми, які втратили близьких. Але згодом я усвідомила інше. Не треба гучних проявів – ти можеш посміхнутися і в душі, ти можеш виявляти емоційне задоволення трохи тихіше, не обов’язково публічно. Це тихіша, спокійна така радість. І вона дає тобі сили. Зустрічаєш побратима – усміхаєшся, виявляєш емоції, і це заряджає і його, і тебе. Радість має бути. Попри війну. Бо перші моменти – це шок, а згодом люди адаптуються, виробляється якийсь інстинкт. Вже можна жити і в таких умовах. І десь шукати резерв, щоб пережити затяжну війну. Адже війни все одно закінчуються, а емоційно знищити себе можна. А заради чого? Я спочатку не розуміла, і це мене насторожувало. Радість. А тепер я прийняла це з розумінням.

Гліб Стрижко Окей. Хотів би ще поставити кілька запитань про баланс. Це може звучати парадоксально, але чи було щось, що приносило тобі радість та допомагало триматися у полоні? Чи вдавалось тобі знаходити щоденну радість, навіть попри те, що навколо відбувається?

Алла Сенченко Коли ти потрапляєш на війну, у тебе вмикається якийсь цікавий механізм. У принципі, я свої прокачувала у стресових ситуаціях, бо я людина, яка прожила 90-ті. Це ще той гарт. Там теж убивали, ти ризикував життям, тебе могли вбити і все таке. Але ж радості життя у 90-ті були! І я усвідомила, що в мене здорова психіка. І реакція здорова. Тобто у стресових умовах я могла себе почувати ок і норм. Дехто каже, що щось там аналізує. Думаю, коли ви встигаєте аналізувати, якщо секунда – і вже ситуація змінилася? Тут треба реагувати, немає часу на роздуми. І мені помагали ритуали. І ще ж я займалася спортом. У мене є подруга Оля, з Маріуполя. І ми з нею вдвох ходили тренуватися. На нас дівчата бурчали, мовляв, їх примушуватимуть, а вони хочуть проводити час пасивно. А я думаю: ви що, у нас етап за етапом, і ти маєш не гальмувати, тобі сили треба, щоб вижити! Бо ти не маєш їжі в такій кількості, як треба, і виснажуєшся. І це теж давало… Ти тут і зараз, у моменті, і не думаєш, що буде попереду. І минулого вже немає. І попереду нічого немає. Лише тут і зараз. Це дуже допомагає. Нам іноді дозволяли читати. Ми спілкувалися, грали в якісь ігри з лопатами… І згадували, що готували ми всі. Страшно. Ну ти що, такі господині, всі викладали свої коронні страви. Це помагало. Ну, і ритуал – спорт разом.

Гліб Стрижко Тобто спорт разом?

Алла Сенченко Так. Дбати про себе.

Гліб Стрижко Виходить, що мрії про щось, чого не вистачає? Тобто мрії про їжу. І третє – фізична активність.

Алла Сенченко І дбаєш про себе. Коли ти миєшся, переш речі, як єнот-полоскун, щось робиш. Отака діяльність. Ми навіть мишей хлібом годували. У нас були такі миші, я дуже сміялася з однієї з них. Ми їй дали сухарик, а вона не пролазить в отвір, розумієш? Взяла у пащу і запхати не може. І що ти думаєш? Вона вилізла, поклала того сухаря, прогризла більший отвір і запхала собі того сухаря. Ми їм давали шматочки м’яса, яке навіть м’ясом складно було назвати. От, типу, у нас були домашні улюбленці. Ми вигадували всякі такі штуки. Прали білизну, постіль, все, що можна було прати. Якось пристосувалися. Цей движ давав можливість. І комунікація між собою. У нас усе одно щось відбувається.

Гліб Стрижко Життя тривало.

Алла Сенченко Так, життя тривало. А в Бєлгороді взагалі шикарно було – хай як воно звучить, – але нас водили на роботу. І це мені такий резерв дало, що просто… Ми були в колонії, де лояльно ставилися до українців, – саме начальник тюрми. На всіх інших це не поширювалося – вони мали індивідуальний підхід. А ще ж приїжджав спецназ, то взагалі… Вони таке витворяли, що їм ніхто не указ. Але коли ти маєш можливість просто йти прямо, просто виходити на вулицю, йти на роботу, з роботи і мати таку можливість – це вже щастя, це було кайфово. І ще було більше часу для того, щоб поїсти. Нас водили у їдальню, окремо. І ми їли. Знаєш, їли і ходили прямо. Ходити прямо – це взагалі для нас… Таке починаєш цінувати, чіпляєшся за це. От я пам’ятаю, як мене привезли, і я зрозуміла, що мене вже, по ідеї, вбиватимуть. А може, з цією думкою вже звиклася. Там були допити – теж жерсть, усі основні розслідування, відпрацьовували ФСБ-шники. Сканували нас, кров брали тощо. Але коли я сіла, то себе потішила. Знаєш чим? «Ну, на голову не сипле!» Хоча потім і вертушки там літали, і щось навіть долітало. А я намагалася думати, що там за вікном – життя, люди весілля гуляють. Я не раз «удостоювалася честі» сидіти у ШИЗО. І уявляєш: люди беруть музику, ставлять, літо на вулиці… У нас дівчина казала: «Боже, на вулиці літо. Я така гарна, в такій негарній сукні сиджу тут». Ну, якесь таке її ставлення.

Гліб Стрижко У мене була така штука… Цікаво, чи було щось подібне і у тебе. Ти розповідала, що багато чого вигадували, планували, зокрема, з їжі. Чи реалізувала щось із того, про що думала в полоні, коли повернулася до мирного життя?

Алла Сенченко Щось було. Був один момент, вже останнє, в Курску. Нас напередодні Нового року туди привезли. І в Курску була така штука – я малювала сукні. Видовбуєш зі шпаклівки шматок і малюєш. Я малювала спиною до дверей, щоб не бачили. Кажу дівчатам, що у мене було таке платтячко. І таке пошию. І, до речі, пошила. Помалювала – одразу витираєш. Оце теж було.

Гліб Стрижко Розкажи про цю сукню. Ти малювала собі, умовно, ескізи сукні?

Алла Сенченко Так. Я дівчатам розповідала, що шию, що є така сукня та красивий сарафан. Бірюзово-білий сарафан, американкою – з дуже відкритою спиною. От, до речі, я в ньому була у Новомихайлівці. І оце Діма вийшов з магазину, а я їхала на Вугледар. Я стою, а вони мене фотографують. Діма підходить і каже: вони тебе фотографують! Вони в житті такої сукні не бачили! А там сарафан бірюзовий, з гарним розрізом, максі-сукня, з білою обробкою, з відкритою спинкою та відкритими боками… Дуже гарно. І я їм оце все малювала. Ті сукні, що в мене були, і ті, які планувала зробити в майбутньому. Теж була така потужна штука. Бо ти подумки абстрагуєшся.

Гліб Стрижко І ти сама собі потім її пошила?

Алла Сенченко Так, я шию.

Гліб Стрижко А яку сукню ти собі пошила після повернення?

Алла Сенченко Хотіла пошити асиметричну сукню, на одне плече, з широкою бретелькою, комбіновану: тканина йде матова із мереживом, зі вставками, з асиметричним низом. Дуже гарна й цікава. Зі спідницею максі.

Гліб Стрижко Тобто перешила свою стару?

Алла Сенченко Ну, вона не стара – вона нова, яку я купила і не носила. А ще є вишиванка. Пам’ятаєш, на лоті була? Вона куплена у Яворові, заготовкою, яку треба було вишити. І тоді, коли постало питання лоту, я згадала про неї. Ну, вишивка вже була. Я приїхала після полону, попросила, щоб мені її вишили. І вишивку зробила майстриня, а я пошила. І оце галопом по Європах я так шила на Invictus.

Гліб Стрижко Може, це очевидне запитання, але все-таки: яка радість була найнеочікуванішою у твоєму житті?

Алла Сенченко Найнеочікуваніша… Ну, цілком логічно можна було б сказати, що це повернення з полону. Але якщо брати вже після цього… Неочікуваним для мене було те, що я потраплю на Invictus, неочікуваним було те, що мені нададуть житло. Тобто в мене подальше життя – сюрприз за сюрпризом. Знаєш, будь-які наші дії чи зусилля дають якийсь результат. Але поки ми йдемо до нього, ми в процесі і не аналізуємо так далеко, що воно буде. Якби я аналізувала, певно, я б таке неймовірне життя не прожила. З усіма іздєржками. Ну, не планувала я «круїзу», як ми сміялися, я кажу: «Ви знаєте, я люблю подорожувати, але турне Росією в моїх планах не було!».

Гліб Стрижко Добре. Окей, ти от згадала маленькі свої радості. Я б хотів ще запитати, коли ти відчувала востаннє радість там, де зовсім цього не очікувала?

Алла Сенченко Я добре пам’ятаю у полоні два моменти. Нам дагестанець приніс шоколадку. Ти уявляєш, що таке отримати шоколадку в полоні? У жорсткому місці, у жорсткому. А тут з’являється дагестанець, який ризикує собою, своєю кар’єрою і всім, і приносить тобі шоколад. Це, знаєте, дорогого варте. Я з тих людей, які навіть до ворога ставляться з повагою: серед людей-скотів є люди з проблисками людяності. І були такі, ти знаєш, як кажуть, ворог з людським обличчям. Так само були моменти з самого початку мого полону, коли хлопці з мінометки бачили, що я не їм нічого, та питали: що ти їси? Я кажу: фрукти, сухофрукти. І вони мені принесли пачечку сухофруктів. Боже, я її потрошку їла з таким задоволенням… І яблука приносили, і цукерки. Цукерок, власне, мені не хотілося, але я бачила, що то були армійські цукерки. І така думала: ну, чорт забирай. Але це мінометка. Бо я знаю наших мінометників, вони досить елітні люди. Ворог їм далеко, вони нищать дуже далеко і так тісно не включені у процес ненависті. Ну, там вальнули, пораділи, потішилися. У них такий технічний момент є. Бо піхота вже по-іншому реагує. І такі, знаєш, моменти пам’ятаються. Якщо навіть бувають такі, знаєш, зміни… Один – покидьок, а другий приходить… Боже… Один називає вас конченими і так далі, так вульгарно, я вже й не можу… А другий – ми в шоці були. Знаєш, нас у їдальню ганяли і з їдальні ганяли. Ще й шокером били. І тут якийсь чоловік лівий прийшов і каже: леді, не поспішайте. Ми такі: ого! І він справді не так, щоб награно чи із сарказмом це робив. Думаю: Боже, і такі існують. На контрасті людина дуже цінує такі прості речі, яких, коли у тебе все ок, ти навіть і не помічаєш.

Гліб Стрижко Окей. Як би ти описала чи визначила, що таке для тебе радість на війні?

Алла Сенченко Радість на війні, я думаю, у всіх однакова. Коли повертаються із завдання і з меншими втратами. Коли всі живі. Хай покоцані, замучені, але живі. І так само, попри все, – коли кошмарять, коли людина зазнала страшних поранень і вижила, попри все, попри всі прогнози. Як на мене, життя людини – найцінніше. І коли людина виживає – це, на мою думку, найбільша радість. Коли врятували людину – саме те.

Гліб Стрижко Добре. Перед фінальним бліцом ще хочу поставити запитання про Invictus. Ти казала, що не очікувала потрапляння у збірну, і потім у вас був доволі тривалий процес підготовки, потім цілий місяць перебування в Канаді. Що за час твого перебування в Invictus, підготовки до зимових видів спорту було для тебе вперше, що принесло тобі якісь неймовірні емоції чи радість? Чи було це? Якщо було, то що?

Алла Сенченко Ну, я не можу визначити якусь одну подію.

Гліб Стрижко Не визначай одну, поділись кількоми, якщо є.

Алла Сенченко Я сказала б, що це як із малою дитиною, котра потрапила у захопливу пригоду. От я себе так почувала. Все вперше, все ти пробуєш. Зимові види, про які колись мріяла, на сноуборді там… До речі, коли перебувала на реабілітації в Буковелі, мене супроводжував чоловік зі шпиталю, який катався на сноуборді. Він жив наді мною і щоразу спускався з тим сноубордом. Ми подружилися, сиділи, розмовляли. І мені так хотілося спробувати сноуборд, і тут на тобі – ти на сноуборді. Правда, дуже печально, але не факт. Та все пробуєш: гольф, дуже багато нового. А мені дуже подобається навчатися чогось нового.

Гліб Стрижко А що з цього нового тобі запам’яталось найбільше?

Алла Сенченко О… Власне, скелетон.

Гліб Стрижко Розкажи трохи детальніше для тих, хто буде слухати. В чому його особливість і що це таке?

Алла Сенченко По-перше, мені «пощастило» мати номер 200. Це неймовірно було. І попри всі події, які перед тим були, падіння і так далі, у мене номер 200. Думаю, це вже карма. Вже була готова відмовитися, чесно, був момент такий. Та думаю, що після того в мене інші змагання є, і як я розібюсь на скелетоні, то потім же нічого не зроблю. Добре, іду я, лягаю на сани. А мій тренер каже: двохсотим двохсотий і трьохсотий не бувають. Та що ти таке кажеш? І тільки пізніше до мене дійшло. Думаю: точно ж! Долітаю до фінішу і кричу, що хочу ще. І там маса емоцій була. Оце коли ти фінішуєш, і такий адреналін, і тобі так класно! Думаю, це таке щось за межею можливого. Якщо гольф, то ти зможеш ще. Сноуборд – зможеш. Але скелетон… Навряд чи тобі доведеться. Ну, з таких емоційних – це були обійми Гаррі.

Гліб Стрижко Принца Гаррі?

Алла Сенченко Так. Я обожнювала його маму. Принцеса Діана для мене була взірцем людини, яка має емпатію, має свій стиль. Я дуже захоплювалася нею. Її манера… Вона дипломатична. Це знаєш, як для дівчат принцеса – то принцеса Діана. Її ставлення до людей, її турбота, її тяжка доля. Але, попри все, вона все одно зберегла харизму. Вона була для мене взірцем. Не так багато в мене людей, якими я захоплююся, які справді є взірцем. Вважаю, що кожна людина унікальна, і для мене не має значення статус. Це взагалі не має значення – я однаково ставлюся до всіх.

Гліб Стрижко А як сталися ці обійми з принцом Гаррі? За яких це умов було?

Алла Сенченко Це на відкритті він до нашої команди підійшов і почав комунікувати. З кимось селфі зробив, з кимось поспілкувався, когось обняв… Але найбільше мені сподобалося, що це не були формальні обійми. Це обійми людини людиною. Він погладив по спині і тримав тебе в обіймах рівно стільки, скільки ти була готова. І потім не відвернувся і не пішов, а ще продовжив комунікувати. Така безпосередність підкуповує. Я потім казала: Боже, ви знаєте, наші чиновники менш доступні, ніж принц Гаррі. Бо їхня зверхність дуже паскудить. Мовляв, я досяг! Бо іншим я не можу себе вивищити, тільки зверхністю.

Гліб Стрижко Чи є щось приємне з Канади, що взагалі хотілося зафіксувати, що принесло радість?

Алла Сенченко Ох, атмосфера. Там кожен день був унікальним і приємним. Була атмосфера підтримки одне одного. Керлінг – узагалі! Це така командна гра, і взяти такий рівень – це для мене теж незабутній досвід. Керлінг – то їхня гра, але ми все-таки показали високий рівень. Хоч і не мали великого тренування, навіть до кінця не розуміли правила гри. Чесно кажучи, технічно ми були не готові. Але наш дух подолав усе, і ми це зробили!

Гліб Стрижко Клас. Переходимо до фінального бліцу, де буде п’ять коротких запитань з п’ятьма короткими відповідями. Що сьогодні зробило тебе трохи щасливішою?

Алла Сенченко Сьогодні я йду на нагородження як найкращий атлет України серед ветеранок.

Гліб Стрижко Клас.

Алла Сенченко Зустріч із тобою. Твій проєкт.

Гліб Стрижко Дякую. Це наш спільний проєкт, тому я невеличка частинка, але мені дуже приємно, що залучений. Коли востаннє ти голосно сміялась, з чого саме?

Алла Сенченко Ой, був один епізод, який можна по-різному трактувати. Коли ми їхали в Лиман. Ми ще не усвідомлювали, але щось у тому було. І був побратим, він як дитина-шкода, розповідав свої історії, а я так реготала! Того вечора я сміялася від душі. Та плакати треба було б – не дай, Боже, мати такого сина. Це треш, але я так сміялась! І потім згадувала про це в полоні. Думаю, як відчувала, що надалі не найкращі часи. Але тоді він мене вивів на цей щирий сміх, просто істеричний.

Гліб Стрижко Окей. Як для тебе пахне радість? Або що для тебе пахне радістю?

Алла Сенченко Напевно, радість я більше асоціюю з морем. Це буде захід, і цей бриз, і аромат теплого повітря з морським бризом, і з легкими якимось запахами: десь пончики печуть, смаколики на березі й на свіжому повітрі… І напевно ж, ще якісь квіти квітнуть. І оце така гарна суміш, яку втягуєш носом.

Гліб Стрижко Так, гарно звучить. Який спогад тебе тримає на плаву у важкі дні?

Алла Сенченко Ну, дивлячись, яка ситуація. Але найпотужніше – це подорожі і оцей теплий бриз. Це як соломинка, що дає тобі можливість.

Гліб Стрижко Окей. Так, фінальні два. Що викликає у тебе радість, піднесення і бажання жити?

Алла Сенченко Це коли я щось пробую, а воно в мене виходить. От стала на вейк, спробувала сноуборд – і щось вийшло. Створила сукню, пошила. Ок. Ну, ці моменти, коли ти, твої зусилля – і плюс результат. Моменти, коли ти бачиш результат своїх зусиль.

Гліб Стрижко А яка на вигляд радість? Опиши її в кольорах, у формі чи в якихось інших деталях.

Алла Сенченко Якщо взяти теплі пастельні тони, фіолетове, рожеве, бірюзове, блакитне. Оце буде і захід і схід сонця. І веселка. Оце точно. Радість я описала б так.

Гліб Стрижко Клас, клас. Дуже дякую. Це було фінальне питання.