PinchukArtCentre та Фонд Віктора Пінчука представляють виставку робіт 21 молодого художника з 17 країн світу, які увійшли до шорт-листа 5-ї Премії Future Generation Art Prize – міжнародного конкурсу для молодих художників віком до 35 років. Премія, заснована у 2009 році, нині відзначає свою 10-ту річницю.

Як частина офіційної паралельної програми 58-ої Міжнародної виставки мистецтв у Венеції – La Biennale di Venezia – виставка відбуватиметься у Palazzo Ca’ Tron, з 11 травня до 18 серпня 2019 року. 21 художник, чиї роботи представлені цього року в Венеції, були відібрані з 5800 заявок, отриманих на конкурс. Серед них твори володарки головної премії Future Generation Art Prize 2019 у розмірі $100,000, Емілія Шкарнуліте (Литва), а також лауреатів спеціальних премій на загальну суму $20,000 – Габріель Ґолаят (ПАР) та Cooking Sections (Велика Британія).

Крім того, на виставці експонуватимуться роботи художників-номінантів Премії, серед яких: Моніра Аль Кадірі (Кувейт), Ю Аракі (Японія), Коракріт Арунанондчаі (Таїланд), Медісон Байкрофт (Австралія), Каспер Босманс (Бельгія), Родріго Ернандес (Мексика), Анна Звягінцева (Україна), Елі Лундгаард (Норвегія), Таус Махачева (Росія), Тойін Оджі Одутола (Нігерія), Сондра Перрі (США), Гала Поррас-Кім (Колумбія), Якоб Стеенсен (Данія), Деніел Тернер (США), Лаура Уертас Міллан (Колумбія), Алія Фарід (Кувейт), Маргеріт Юмо (Франція) та група художників Базель Аббас і Руанн Абу-Раме.

В експозицію увійдуть існуючі й нові роботи, створені спеціально для простору Palazzo Ca’ Tron, та, які гармонійно взаємодіють з будівлею палацу та його історією. Багато з цих робіт задають питання про тлумачення знання, підводячи нас до запропонованої моделі майбутньої археології або археології майбутнього. Як сприйматиметься сьогодення через 100 чи 1000 років? Як може виглядати людство? Наскільки досвідченим буде світ?

Багато з тих питань демонструють занепокоєність та говорять про можливі пропозиції для завтрашнього дня. У той же час інші роботи торкаються нагальних нерозв’язаних дилем світу сьогоднішнього. Яке місце посідають у глобалізованому світі локальні культурні традиції? Як виживають цінності у вік технологій, який змітає наше почуття традиції? Як визначити власну ідентичність, коли націоналістичні моделі, здається, йдуть врозріз з глобалізованими спільнотами?

Ці запитання гучніше резонують у розташованому на Гранд каналі Palazzo Ca’Tron, яким від 1972 року володіє Університет інституту архітектури Венеції. Це навчально-аналітичний хаб, що займається переважно темою міського планування. Палаццо, збудований наприкінці шістнадцятого сторіччя, носить ім’я Трон – однієї з найшляхетніших та найвпливовіших венеційських родин. Співпраця між університетом та Премією Future Generation Art Prize дозволяє об’єднати зусилля в рамках місії обох інституцій: надати новим поколінням можливість стати творцями майбутніх змін.

Премія Future Generation Art Prize – визнаний стартовий майданчик для нових талантів, завдяки якому переможці минулих років набули світового визнання. Так, Лінетт Ядом-Боак’є була номінована на Премію Тернера, а переможниця конкурсу 2017 року Дінео Сеше Бопапе представлятиме Південно-Африканську Республіку на Венеційській Бієнале 2019. Переможниця першого конкурсу Премії, Синтія Марселле, представляла Бразилію на 57-й Міжнародній виставці мистецтв La Biennale di Venezia. Колектив Open Group, який був номінований на здобуття премії у 2017 році, представлятиме Україну на Biennale Arte 2019.

Кураторами виставки «Future Generation Art Prize @ Venice 2019» виступають Бйорн Гельдхоф, арт-директор PinchukArtCentre, та Тетяна Кочубінська, куратора Дослідницької платформи PinchukArtCentre.

Переможці конкурсу були оголошені під час проведення виставки у PinchukArtCentre, яка була відкрита з лютого по квітень 2019 року. Лауреати були обрані з-поміж номінантів міжнародним журі, до складу якого увійшли Хор Аль-Касімі, президент фонду Sharjah Art Foundation та Міжнародної асоціації бієнале; Пабло Леон де ла Барра, куратор, Латинська Америка, Музей та Фонд Соломона Гуггенхайма, Нью-Йорк; Бйорн Гельдхоф, арт-директор PinchukArtCentre, Київ; Тім Марлоу, арт–директор Королівської академії мистецтв, Лондон, та Габі Нгкобо, куратор 10-ї Берлінської бієнале.

Премія Future Generation Art Prize, заснована Фондом Віктора Пінчука у 2009 році – це міжнародна премія в галузі сучасного мистецтва, мета якої – відкриття нових імен та надання довгострокової підтримки майбутньому поколінню художників. Премія є важливим внеском у підтримку відкритої участі молодих художників у динамічному культурному розвитку суспільств в епоху глобальних перетворень.

Премію Future Generation Art Prize курує почесна Рада, очолювана Віктором Пінчуком. До складу Ради входять чотири митця-патрони премії – Андреас Гурскі, Деміен Херст, Джефф Кунс та Такаші Муракамі – колекціонери Елі Броад, Дакіс Іоанну, Елтон Джон, Міучча Прада, а також директори музеїв Річард Армстронг, Музей і Фонд Соломона Гуггенхайма; Гленн Д. Лоурі, Музей сучасного мистецтва (MoMA) і Альфред Пакеман, колишній директор Національного музею сучасного мистецтва, Центр Жоржа Помпіду.

Місце проведення:

Palazzo Ca’ Tron
San Croce, 1957, 30135, Venice, Italy

Години роботи: 10:00 – 18:00 щодня (крім понеділка). Вхід вільний.

Дні допрем’єрного показу: 8 – 10 травня, з 10: 00 до 18:00

Допрем’єрний показ для ЗМІ: четвер, 9 травня, 09:00

Прийом з нагоди відкриття: четвер, 9 травня (тільки за запрошеннями)

Комісар і промоутер проекту – Фонд Віктора Пінчука

Організатор: PinchukArtCentre, Київ, Україна

Вернісаж

«Мене особисто непокоять сьогодні питання історії і того, як її незнання позначається на нашому майбутньому.
Фізично повною мірою минуле пережити неможливо, проте як люди ми вдаємося до найщиріших спроб якимось чином знову прожити його. Моя робота – це роздуми про час як місце та спосіб мислення».

«Я черпаю натхнення з контекстів, що мене оточують, і для мене творчість – це спосіб заново дати тлумачення, заново прокрутити чи заново скласти власне враження про це. Оскільки мене захоплює взаємопов’язаність речей, мене цікавить, як віднайти те сполучення, яким можна з’єднати ці всі різні елементи, до яких я звертаюся».

«Стабільний ґрунт може часом злегка вібрувати, а іноді несподівано вибухає. Єдиним, що залишається у світі стабільним, може бути відчуття вашого власного дихання. Мені хотілося б думати, що це відчуття існуватиме після моменту, коли ви можете дихати, тобто, коли ваше тіло вже не існує».

«Використовуючи ці надумані і часом ексцентричні приклади, я намагаюсь уникнути будь-якого сучасного активістського тлумачення, проте це не означає, що вони не допомагають нам зберігати пильність. Пильності достатньо».

«Я працюю з асоціаціями – ось це схоже на ось те, і відчувається як ще щось інше. Проте мене цікавлять форми асоціації, де не завжди просто сформулювати спільність – де те, що об’єднує, є нечітким, неосяжним для мови чи логіки. Далі, виходячи з цього, важливо поставити собі запитання: як провести зв’язок через відмінність, не доводячи речі до однорідності в рамках зони комфорту? Як у випадку з нетранзитивними дієсловами – як я можу діяти таким чином, щоб уникнути вживання прямого доповнення? Ось, до прикладу, слово «about»: воно не уточнює щось і не розкриває суті, а просто рухається довкола, знаходиться збоку чи, у пафосному ключі, пропонує цьому чомусь пройти через мене».

Володарка спеціальної премії Future Generation Art Prize 2019

«Коли нам не допомагає мова, коли нам не допомагає традиційне лікування, мистецтво – це те, що відкриває для нас можливості для контакту іншої природи, більш гуманного контакту напевне. Такого, в якому відмінності, якими позначений наш досвід життя у світі стають – при всіх пов’язаних з ними дискомфорті, болю та суперечностях – засадами для взаємного визнання і турботи між нами».

«Коли нам не допомагає мова, коли нам не допомагає традиційне лікування, мистецтво – це те, що відкриває для нас можливості для контакту іншої природи, більш гуманного контакту напевне. Такого, в якому відмінності, якими позначений наш досвід життя у світі стають – при всіх пов’язаних з ними дискомфорті, болю та суперечностях – засадами для взаємного визнання і турботи між нами».

«Для мене було важливо надати форму плинним моментам через цю конкретну техніку і метал, оскільки я маю потребу внести справжній відбиток моїх власних тіла і сили у роботу. Метафора руки, яка намагається щось схопити і їй це не вдається, і тому потрібна моя власна рука, щоб зробити позначку, яка це оприявнює – у цьому є протиріччя, яке, як на мене, все ж робить роботу живою».

«Важливою темою для роздумів і дослідження для мене була естетична метисизація: від культурної антропології, яка надихала мої попередні фільми, до «художньої етнографії». З одного боку, якщо хтось розглядає етнографію як комплекс наративів, укорінених у колоніалізмі, це можна зрозуміти як форму створення художніх образів. З іншого боку, одні з найцікавіших сучасних етнографічних практик відійшли від колоніального ключа, інтегруючи часом інструменти, основані на мові художніх образів, у власні розробки».

«Мої роботи покликані заново запустити, воскресити, активувати вимерлі, невидимі, стародавні і майбутні екосистеми, голоси, створіння та істоти. Разом з експертами я роблю припущення щодо того, якими можуть бути, могли б бути чи могли б стати ті світи. Я формулюю гіпотези, які згодом я перетворюю на фізичний досвід з залученням звуку, скульптури, малюнків та різних інших компонентів та вигадок».

«Я часто досліджую простори, де смисл втрачає актуальність, і коли межа між речами зміщується чи зникає. Я ставлю собі на меті маніпулювання світом навколо мене, його деконструктцію і реконструкцію, стирання чи розмивання загальноприйнятих визначень та концепцій, дивитися на те, що не можна ані підтвердити, ані спростувати. У просторі між фактом і фікцією я прагну перетворити щось на перший погляд знайоме на щось чуже і незвідане».

«Жодна інша сфера не зможе запропонувати вам такого інтелектуального, емоційного і психологічного досвіду, як той, що ви отримуєте при взаємодії з мистецтвом. Я хочу робити щось подібне. Значення має не закінчена робота як така, а радше досвід глядача та його діалог з твором».

«Гадаю, коли люди бачать заможність, коли вони бачать будь-яку гламурну подачу, вони бачать статус, навіть якщо йдеться про людей з темним кольором шкіри. Я намагаюся донести людям, що ті зображення, які вони сприймають природно – всі ці зображення статків і гламуру – вони насправді сконструйовані у такий же спосіб, як сконструйованою є раса, і у такий же спосіб. як гендерна презентація є також конструктом».

«Значна частина створених мною робіт має справу з історичними артефактами, про призначення яких люди могли не мати жодного уявлення. Я багато працюю з істориками, укладачами колекцій та кураторами, і я просто запитую, «Якою, на вашу думку є оригінальна функція цієї речі?», аби з’ясувати розрив між науковим методом і елементом креативного написання, яке, на мою думку, є більш чесним способом говорити про історію, сказати «я не знаю».

Володарка головної премії Future Generation Art Prize 2019

«Робота Емілії Шкарнуліте «t1⁄2» є послідовно і впевнено поданим результатом глибокого та масштабного дослідження. Журі було загіпнотизоване її масштабом, ритмом і темпом, у поєднанні зі здатністю компактно й точно працювати з великими проміжками людського часу. Те, як вона використовує такий медіум як відео, переростає у багатодисциплінарний досвід, у якому відбувається зіткнення з багатьма важливими питаннями, що постають сьогодні перед людством і часто залишаються непроговореними. Не вдаючись до зайвої дидактики чи проповідування, ця робота зберігає свою необмеженість у часі та поетичність, і водночас піднімає фундаментальні питання про те, звідки ми походимо, хто ми є і куди ми можемо прийти».

Шкарнуліте, що грає роль сирени, поєднує минуле з майбутнім, досліджуючи пам’ять про етруські цвинтарі, Литовську атомну електростанцію — сестру Чорнобильської АЕС, обсерваторію для виявлення нейтрино «Супер-Каміоканде» в Японії, фабрику антиматерії, Великий адронний колайдер у Європейському центрі ядерних досліджень, радіолокаційну станцію «Дуга» і заполярну базу підводних човнів часів Холодної війни.
«t1⁄2» звертається до всього, що є більшим за нас і масштабнішим за життя — до близької кліматичної катастрофи, природних явищ, ідеологічних конструктів, колосальних дослідницьких споруд, новітніх геополітичних процесів і людського знання, як ми його уявляємо. Усі вони лишили шрами на планеті Земля.

«Я демонструю свою віртуальні середовища в рамках великих фізичних інсталяцій, які імітують атмосферу та матеріали цифрових світів. Я не вважаю свої роботи чисто цифровими, це швидше інсталяції ландшафтів, де органічні елементи з минулого поєднуються з теперішнім, як у фізичній, так і віртуальній формі. Мені цікаво, як органічні матеріали та інфраструктури вплітаються в наше життя, впливаючи на те, як ми відчуваємо та уявляємо наші взаємовідносини зі світом».

«Рисунок – це дуже хороший предмет: це предмет, не лише інструмент. Він часто розтинає саму ідею лінії рисунку як лінію мислення, і я прагну розробляти це надалі у моїй практиці. Для мене ідея рисунку пов’язана з тим, як людина думає».

«Знищення цілих громад – це насильство, що чиниться не лише по відношенню до індивідуального чи колективного тіла, але також і по відношенню до місць та речей: живих структур, рослинності та землі, не говорячи вже про живу історію, громаду та пам’ять. Зрештою, це насильство, що чиниться по відношенню до нашої уяви чи будь-якого відчуття майбутності».

Володарі спеціальної премії Future Generation Art Prize 2019

«Журі висловлює глибоку повагу до художньої практики, що зачіпає серйозні питання, до яких наші майстри політики не відчувають ані найменшого апетиту. Через свою роботу «CLIMAVORE: За право землі не бути виснаженою» Cooking Sections роблять пропозиції для побудови кращого майбутнього й успішно залучають до цієї теми більш широку аудиторію».

«Для нас CLIMAVORE стало досить дієвим способом для спостереження за погіршенням екології та за роллю харчових систем у трансформаціях, спричинених людиною. За ці роки кілька реалізованих проектів допомогли нам виробити критичний підхід до побудови просторів харчового виробництва і споживання. По мірі того,як продовжується наша робота, ми все більше стали цікавитися тим, як критичне мислення може стати джерелом критичних пропозицій через дослідження практик, що дають можливість з’являтися альтернативним соціальним, екологічним і політичним платформам».