Художники з Фонду Мазоха проводили в галереї щось схоже на Стенфордський експеримент; оголошували художниками диктаторів і маніяків; коментували мистецтво з космосу. Про найболючіше й найважче вони говорили жорстко і прямолінійно, хоч би як це дратувало публіку, яка не бажала бачити їхні роботи. Тетяна Жмурко розповідає про творчість львівських скандалістів.
Фонд Мазоха в багатьох асоціюється зі скандалом: роботи цих художників знімали з експозицій, виставки закривали або просто відмовлялися проводити. Скандал як найдієвіший спосіб змусити суспільство реагувати багато в чому є складовою мистецького методу Мазохів, часто закладений у саму тканину твору. Провокація, тиск на болючі точки суспільства 一 основні стратегії Фонду Мазоха, що добре резонували з 1990-ми 一 часом пошуку нових меж дозволеного.
Об’єднання з’явилося у Львові 1991 року, головні учасники 一 художники Ігор Дюрич та Ігор Подольчак; співорганізатор 一 режисер Роман Віктюк. Група взяла ім’я знаменитого письменника Леопольда фон Захер-Мазоха, який народився у Львові, але за своєю суттю нічого спільного з ним не мала. Назва радше окреслювала культурний ареал, з яким був пов’язаний письменник, а також самі художники. Крім того, ім’я Мазоха асоціюється з «маргінальними зонами» культури та суспільства 一 зонами, де, на думку митців, відбувалися цікаві події та створювалося мистецтво.
Мистецтво в порожнечі
Художники заявили про себе приголомшливою акцією «Мистецтво в космосі» (1993), у якій показали відеодокументацію персональної виставки офортів Ігоря Подольчака на орбітальній станції «Мир». Перебуваючи у відкритому космосі в стані невагомості, космонавти коментували роботи, по суті, переймаючи на себе роль перформерів. Проєкт ставив під сумнів поняття «культурного контексту», показував можливість існування твору поза звичною системою координат 一 з глядачем, галереєю, кураторами. Водночас він дає уявлення про необмежені можливості початку 1990-х, коли ще не сформувалася комерційна система і твір справді «левітував» у «порожньому» просторі.
Еталоном арттролінгу можна вважати поштові акції Фонду Мазоха: «З Днем Перемоги, пане Мюллер», під час якої художники розіслали привітання з Днем Перемоги всім людям із найпопулярнішим у Німеччині прізвищем 一 Мюллер; або «Телеграма співчуття корейському народу у зв’язку зі смертю Великого правителя Кім Ір Сена». Художники зіштовхували суспільство зі складними, непроговореними, часто табуйованими темами, грубо підштовхуючи до переосмислення історії.
Зобов’язання жертви
Діяльність групи співзвучна принципу «естетики взаємодії» 一 це термін, введений французьким мистецтвознавцем і куратором Ніколя Бурріо на початку 1990-х. Згідно з ним відправна точка для мистецтва 一 людські стосунки, а твором стає результат взаємодії з публікою. Фонд Мазоха часто «змушував» глядачів ставати мимовільними перформерами його акцій, ставлячи в дискомфортне становище, що вимагає вибору.
В «Останньому єврейському погромі» 一 одному з найбільш провокативних проєктів середини 1990-х 一 художники не залишили глядачам права бути пасивними учасниками. Вони розділили всіх, хто прийшов на виставку, на дві групи, змусивши кожного вибрати роль жертви або погромника і відповідно до цього поводитися під час проєкту. Кожному видавали пам’ятку погромника або зобов’язання жертви, які вони мали підписати. «Жертви» не мали права залишати виставковий простір, наприклад виходити до туалету, і мали беззаперечно підкорятися погромникам. Погромники могли вільно переміщатися, пити алкоголь і поводитися поза моральними нормами і правилами. На виставці було встановлено три банери, що імітують гранітні могильні плити: одна без написів, інша 一 з іменами жертв і третя 一 зі свастикою, намальованою поверх імен. Ці плити відповідали стадіям розвитку погрому: очікування, сам погром, увічнення пам’яті жертв.
У тексті до акції художники писали: «Погром є основним структурним елементом єврейської історії протягом усього періоду відсутності єврейської державності. Завдяки погромам євреї зуміли виробити національний характер, що дав їм змогу захопити домінантні позиції і відтворити Ізраїль. Можна говорити про ПОГРОМ як про позитивну селекцію порівняно з війною 一 селекцією негативною». Переносячи погром з історичного простору у сферу мистецтва, художники тим самим ніби «закрили» цю тему.
Жорсткість і холоднокровність, дистанційованість, прямолінійність художників викликали обурення і нерозуміння. 1995 року «Останній єврейський погром» став приводом для закриття цілої виставки «Київська мистецька зустріч», що проходила в Українському домі в Києві.
Люди як матеріал
2001 року художники створили свій наймасштабніший і найпровокаційніший проєкт «Найкращі художники ХХ століття». Працюючи з головною тезою сучасного мистецтва, проголошеною Йозефом Бойсом, 一 «художником може бути кожен», 一 Ігор Дюрич та Ігор Подольчак проголосили найкращими художниками ХХ століття політиків, терористів, сексуальних маніяків, чия діяльність жахала й водночас заворожувала. Диктатори Адольф Гітлер, Мао Цзедун, Пол Пот і Кім Ір Сен; серійні вбивці Альберт де Сальво та Джеффрі Дамер; учений Зиґмунд Фройд; воєнні злочинці Карл та Ільза Кох; бандити Бонні та Клайд; ґанґстер Аль Капоне; педофіл та вбивця Марк Дютру та інші виступали як художники, для яких людство 一 робочий матеріал. Для кожного «художника» було розроблено корпус творів і бренд, під яким випускали товари.
Знімки кривавих злочинів 一 «твори» Аль Капоне 一 або горобці, що вмирають у конвульсіях, 一 «проєкт» Мао Цзедуна 一 жахали і водночас приковували погляд. Естетизація насильства розкривала нову парадигму часу, багато в чому передбачивши головну подію 2001 року 一 вибух веж-близнюків у Нью-Йорку. Цей теракт прикує мільйони людей до екранів телевізорів; пізніше арткритик Акілле Боніто Оліва назве його «”перформансом” бен Ладена».
У 2001 році проєкт «Найкращі художники ХХ століття» було відібрано для участі в першій за часи незалежності України Венеціанській бієнале сучасного мистецтва. Після всіх процедур й конкурсів, проєкт зі скандалом відсторонили, відтоді він так і не був показаний в Україні.
Фонд Мазоха був і залишається унікальним мистецьким явищем, виникнення якого в «живописній», мислячій у традиційних мистецьких рамках Україні викликає подив. Діяльність Мазохів, що виникла на тлі розпаду СРСР і спричиненої ним невпевненості в завтрашньому дні, водночас була співзвучна міжнародним процесам.
Фотографії надані Ігорем Подольчаком
