http://postup.brama.com/010217/28_10_2.html
Ігор Подольчак, Ігор Дюрич: У тому, що Україну представлятимуть галичани, є історична справедливість
І.Дюрич: Очевидно, що Юрію Онухові як кураторові розходилось про те, щоб не просто репрезентувати Україну на венеційському бієнале, а презентувати її цивілізовано, “без рогів і копит”. Дилема ж була в тому, як саме це зробити: чи показувати “нормальне” сучасне мистецтво, чи спробувати якийсь амбітніший проект.
– Тоді, якщо це можливо окреслити вербально, у чому полягатиме ідея проекту
?
І.Д. : Тут має значення і початок нового століття. І місце – бієнале, яке презентує найсучасніше, найактуальніше мистецтво. Тому ми вирішили зробити свою візію-ревізію: що є мистецтвом у ХХ-му сторіччі, хто є його найкращими художниками.
І.Подольчак: ХХ століття – це століття, яке кардинально змінило все в мистецтві. Змінився суб’єкт, змінився об’єкт, змінилися відносини між суб’єктом та об’єктом, змінилися стосунки суспільства й художника. А також ставлення суспільства до художнього об’єкта. Нові жанри, нові технології. Тобто все змінилося. Сьогодні все можна. І все є мистецтвом. І кожен є митцем. Ми у своєму проекті робимо таке “археологічне дослідження”, що ж насправді є “справжнім “ мистецтвом ХХ століття. Але ми залучаємо до наших пошуків дуже широкий немистецький контекст.
Як наслідок своєї археологічної діяльності ми сподіваємося видобути тих “справжніх” митців, які й створили обличчя цього століття. Цей проект анонімний, задля більшої об’єктивності він так і називається: “Фонд Мазоха представляє. Видатні художники ХХ століття”. З підзаголовком: “Дещо з новітньої археології”.
– А якими засобами він буде втілюватися ?
І.П. : Фотографія, відео, інсталяції.Ми намагатимемося використати більшу частину сучасних жанрів, технік, форм мистецтва.
І.Д.: Але дослідження на цьому не спиняється. Бо ми ще пробуємо аналізувати існування мистецтва в суспільстві, де все є товаром, рекламою. Або рекламним носієм, або рекламним засобом. Будь-яка визначна постать сьогодні є “брендом”. Ми вже маємо парфуми “Сальвадор Далі”, “Енді Ворхол”, хоча самі вони цього товару не виробляли. Але підпис як торгова марка мистецтва теж є товаром, існує на ринку. Зрештою, сьогодні, наприклад, сдать квартиру в Киеве, у якій проживала відома історична постать, набагато престижніше, ніж винайняти звичайне, хай навіть фешенебельне помешкання. Кожен історичний “бренд” чи хто завгодно може стати торговою маркою. Нас цікавить цей процес, яким чином це відбувається? Що залишається від художника, що дає вартість твору ? Підпис, “бренд”…
І.П.: Наш проект буде також презентувати товари, зроблені під “брендами” тих художників, яких ми “видобудемо”. Тобто ми замкнемо коло. Покажемо взаємодію процесів та їх співіснування в межах одного проекту. Це такий інтелектуальний дизайн. Постмодерністська гра, коли різні сенси можуть бути запаковані в товар, у предмет. Це можливість вибудувати постмодерністську гру на побутовому рівні. Урешті, це і є нашою метою – спровокувати людину, щоби вона задумалася, та зробити це саме засобами мистецтва.
– Скандалів не передбачається ?
І.П.: А вже сама виставка буде досить скандальною. Ми збираємося запропонувати свою ієрархію кращих художників ХХ століття в місті, де кращі художники показували свої роботи впродовж цілого століття. Власне, це конфронтація з Венеційським бієнале. Ми їм показуємо те, що вони не зовсім ТЕ показували всі ці сто років. До того ж, у нас є і порушення соціальних табу, ми зачіпаємо і деякі дражливі морально-етичні моменти. Робимо це засадничо, бо сучасне мистецтво – якраз те поле, де і треба досліджувати певні реакції суспільства на “гострі” речі. Але це, знову ж таки, підкреслю, не є нашою конечною метою. Мета – зробити повноцінний сильний мистецький проект засобами мистецького проекту.
Розмовляла Наталка КОСМОЛІНСЬКА
