Новий сайт PinchukArtCentre
Перейти
укр
eng
ГоловнаПреса про насУкраїнськіХудожник Майкл Елмгрін: «мистецтво не мусить виглядати надто по – мистецьки»

Художник Майкл Елмгрін: «мистецтво не мусить виглядати надто по – мистецьки»

17 травня 2010

«Главред» уже писав про виставку «Сексуальність і трансцендентність», яку нещодавно відкрили у PinchukArtCentre. Серед представлених тут робіт інших художників вирізняються порцеляново-білі об'єкти скандинавських митців Elmgreen&Dragset. Художники були присутні на відкритті, тож ми поспілкувались із Майклом Елмгріном -данською «половиною» групи.

Майкле, як ви з Інгаром Драгсетом потрапили до проекту «Сексуальність і трансцендентність»? Ви знали Екхарда Шнайдера чи Віктора Пінчука раніше?

Ні, раніше я ніколи не зустрічав цих людей. Однак вони могли бачити наші роботи, приміром, минулого року на Венеційському бієнале (де групі Elmgreen&Dragset було присуджено перше місце серед національних павільйонів. -Авт.).

Вони просто зателефонували вам, і ви погодились?

Ні, звісно, спочатку ми мали більше дізнатись про простір, де нам пропонують виставлятись, а також ознайомитись із переліком художників, запрошених на цю виставку. Однак нас усе влаштувало. До того ж ми ніколи не були в Києві, а нам завжди цікаві виставки у незнайомих містах.

Ваші роботи, виставлені в ПінчукАртЦентрі, нагадують більшість зі створених вами об'єктів: вони білого кольору й відносно прості на вигляд. Це щось на кшталт мінімалізму чи навіть пуризму, так? Що ви хотіли сказати цими роботами?

На виставці з такою назвою неодмінно очікуєш побачити багато відверто сексуальних об'єктів, оголених людських тіл тощо. Там і справді чимало подібних речей. Тож ми вирішили зробити щось, що виглядало б просто і не мало безпосереднього сексуального наповнення. Однак не обов'язково сприймати це як щось чисте і невинне. Ти дивишся на ці білі об'єкти й намагаєшся уявити можливі кольори та деталі. Наприклад, конячка-гойдалка, виставлена в ПінчукАртЦентрі: ми навмисне збільшили її в кілька разів, і тепер вона вже не сприймається як іграшка. Таким чином вона може навести навіть на певні сексуальні конотації. Те саме можна сказати про наші умивальники («Шлюб») та пацючка, що захоплено - і в цьому теж є щось сексуальне - споглядає абстрактну скульптуру.

Є великий простір для інтерпретації цих робіт, чи не так?

Авжеж, їх можна тлумачити по-різному.

У своїх роботах ви часто використовуєте навколишній простір, і це не обов'язково простір музейний - ви виходите назовні й ставите об'єкти на вулицях чи навіть десь посеред пустель Техасу (мається на увазі проект, у якому група поставила бутик Prada посеред безлюдної техаської пустелі). Як мистецтво впливає на громадський простір? Чи може воно поліпшити умови нашого існування в ньому?

Ні, мистецтво не може поліпшити умов існування. Але воно робить громадський простір інакшим, створює певну комунікацію. Люди спровоковані мистецькими об'єктами на вулиці, адже вони не знають, чи це справді мистецтво. Саме тому намагаємось вийти за межі мистецьких інституцій, музеїв та галерей - приходячи туди, ти завжди знаєш, що все навколо є мистецтвом, і саме на нього ти зібрався подивитись. На вулиці ж мистецтво, навпаки, дивує людей. Вони зупиняються, замислюються, відволікаються або навіть розважаються, побачивши такий об'єкт.

Ваші роботи часто торкаються теми гомосексуалізму. Це лише вираження вашої ідентичності чи, можливо, й частина ширшої теми - боротьби за права гомосексуалів? Тут, в Україні, це серйозне питання, адже рівень гомофобії доволі високий.

Я знаю, це проблема у Східній Європі. Скажімо, у Польщі простіше було бути геєм за комуністів, аніж тепер. Нині поляки - ревні католики й забороняють гомосексуальність. У Москві простіше організувати фашистську ходу, аніж гей-парад. Права? Йдеться не лише про юридичні права. Ця проблема стосується можливості відкрито говорити, що ти гей, і щоб люди на вулиці не дивувались і не тицяли пальцями, побачивши двох хлопців чи двох дівчат, які цілуються. Тут це важко робити. Не треба зводити все до питання гомосексуальних шлюбів. Я, скажімо, поки що не маю наміру одружуватись.

Ви створили вражаючий меморіал гомосексуалам-жертвам Голокосту в Берліні. Чи означає це, що сучасне мистецтво має справу не тільки з іронією та гумором і що воно звертається до історії не лише з метою щось спародіювати? Чи можливі сьогодні справді серйозні витвори мистецтва?

Так, звісно. Щодо меморіалу - для нас було важливим, що його створення уможливив уряд. Коли люди бачать цей об'єкт, вони починають думати про цю проблему, про цілком серйозні речі. Сучасне мистецтво має бути, окрім іншого, ще й серйозним. Завжди весело зробити щось іронічне, коли тебе просять працювати серйозно, та інколи гумор недоречний.

Яке визначення ви дали б хорошому мистецтву?

Перш за все, це те мистецтво, яке комунікує з глядачем, спонукає, провокує його. Важливо і те, що мистецтво не мусить виглядати надто по-мистецьки.

Як ви ставитесь до класичного мистецтва? Чи використовуєте його у своїй праці?

Ні, не використовую. Я не дуже цікавлюсь класичним мистецтвом. Ніхто з родини, де я виріс, ніколи не відвідував музеїв чи галерей. Пригадую, бачив твори живопису тільки на коробках від печива, тоді було таке печиво з картинами на коробках. І все.

Що ж вплинуло на вас і надихнуло на творчість? Це із самого початку було сучасне мистецтво?

Так, я починав відразу із сучасного мистецтва. Знаєте, мистецтво - це щось на кшталт великого торговельного центру. Хтось приходить сюди по черевики, хтось - по м'ясо, хтось шукає і те, й інше. Кожному дозволено вибрати будь-що. Я, наприклад, не потребую класичного мистецтва.

На вашу думку, сучасне мистецтво - це плюралістичний простір різних митців та стилів чи, можливо, існують конфлікти й боротьба за панівний стиль?

Сучасне мистецтво є простором розмаїття, й мені подобається така ситуація. Є багато стилів, багато митців, сподобатись може будь-хто з них. Хоча, звісно, є окремі тренди, як у поп-музиці: сьогодні популярна Lady GaGa, отже, десь рік усе мусить звучати, як Lady GaGa. Або й понад рік, як у випадку з Мадонною. По-різному буває.

Чиї роботи на виставці «Сексуальність і трансцендентність» вам сподобались найбільше?

Як завжди, є роботи, які схвилювали й справили чудове враження, а є такі, що лишили байдужим. На більшості виставок так буває. Але я не дуже хороший споглядач мистецтва. Дивлюсь на нього з професійного боку - наприклад, думаю, яким чином об'єкт сконструйовано. Що до нього можна додати, що - прибрати. Я люблю книжки, музику й таке інше, черпаю натхнення з цього. Але мистецький глядач із мене - ніякий.

Кілька фактів про групу Elmgreen&Dragset

Майкл Елмгрін (Michael Elmgreen, 1961, Копенгаген, Данія) та Інгар Драгсет (Ingar Dragset, 1969, Тронхейм, Норвегія) познайомились 1995 року і відтоді працюють однією командою.

Часто обігрують співвідношення між мистецтвом, дизайном та архітектурою, пропонуючи свіжий погляд на простір та соціальність. Кілька разів брали участь у Венеційському бієнале. На 53-му, 2009 року, скандинавський павільйон під їхнім кураторством (виставка «Колекціонери») було визнано найкращим національним павільйоном. 2008 року у Берліні було відкрито створений ними пам'ятник гомосексуалам, переслідуваним нацистською Німеччиною.

Найвідоміша робота - «Prada Marfa» - відтворений у повному розмірі магазин Prada посеред Техаської пустелі (2005).

Одна з їхніх майстерень (та жител водночас) знаходиться у колишній насосній станції в Берліні. Редизайн цього приміщення проведно разом з архітекторами Нільсом Венком (Nils Wenk) та Яном Вайсом (Jan Wiese). Роботи «Сприйняття II» та «Доросле лоша-гойдалка» створені спеціально для показу в Києві.

Автор: Ольга Куровець, Ігор Самохін
Джерело: Главред (Київ)