Олафур Еліасон. Хто відповідає за майбутнє?

Я думаю, якщо взяти лінію часу та розділити її на минуле, теперішнє та майбутнє, проміжок теперішнього буде якнайменшим, минуле — більшим, а майбутнє — якнайбільшим. Втім, теперішнє — це навіть не проміжок, а сам движок, ось він рухається уперед, залишаючи все довший хвостик, а от кількість майбутнього від цього не змінюється. Майбутнє, безперечно, є в уяві кожного, малого та старого, здорового та хворого, віруючого та атеїста. Майбутнє може радувати, а може лякати. Майбутнє можна чекати, а можна хотіти, щоби воно ніколи не наставало. Все одно невпинно движок прямує в одному напрямі, хай би не знімали так багато кіна про подорожі у минуле; і в русі перетворює майбутнє в теперішнє. Відповідаєш за цей движок ти сам, і саме тепер ти вирішуєш, яким буде твоє майбутнє.

Чому Олафур Еліасон назвав свою першу виставку в Україні не просто «Твоє майбутнє», а «Твоє емоційне майбутнє» — художник пояснює бажанням наголосити на вазі саме емоцій. Сьогоднішній цивілізований світ замало про них думає. Що буде завтра? Вибори нового президента, в магазин завезуть нову колекцію весна/літо, відкриття нової виставки в галереї Н, де буде вино на шару та купа знайомих з арт-тусівки. Якщо мені стане зле — приїде швидка та вколе мені ліки. Отаке майбутнє цивілізованої людини. Так ми формуємо його тут і зараз. Ти відчуваєш на роботі стрес — ок, почекай до вечора, почекай п’ятниці, тоді можна буде напитись та зняти його. Таким чином движок закільцьовується, а де дівається наше велике майбутнє? Чи ми пам’ятаємо, що ми насправді хочемо в майбутньому?

Робота «Твій зникаючий сад» — великі та малі камені обсидіану зі специфічним запахом, м’які на дотик. О, дякую, що керівництво Пінчук арт центру не встановило в цій залі охоронця (напевно і з метою, щоб сад і направду став «зникаючим»; автор цієї статті взяв собі на пам’ять один камінчик). І відвідувач має змогу повністю насолодитись медитативним відчуттям від того, як білий фон стін та стелі поволі з’їдає м’які чорні переливчасті маси. Твій зникаючий сад — це перехід від теперішнього у майбутнє. Отак починається подорож.

І тепер ми в майбутньому. Але у тій його першій, початковій частині — «Твоє відчутне майбутнє». Воно настільки поряд, що ми вже інтуїтивно встигли пропустити його крізь свої почуття, хоча воно ще не відбулось. Така властивість зовсім близького майбутнього.

Туман символізує собою те, що не можна охопити, хоча воно знаходиться зовсім поруч. Туман заважає побачити інших відвідувачів у півметра від тебе, або стіну приміщення. Тому складається враження безкінечності простору. Ми бачимо безкінечність, коли нічого не бачимо. Втім, це тільки середина мандрівки майбутнім, тож Олафур все ж таки додає у туман декілька смуг кольорів, що робить його більш конкретним та матеріальним.

Фонтан, який блимає. Мій друг психіатр поцікавився, чи немає перед цим експонатом попереджальної таблички для епілептиків. Насправді, дарма таку табличку не встановили. Враження від роботи надзвичайно сильне і дещо больове. Як відомо, не кожна психіка витримує далеку подорож у майбутнє. Здається, саме це і хотів передати автор.

От надалі починаються метаморфози із реальністю. І ми вже їх сприймаємо спокійно: велосипед з невидимими колесами (надзвичайно символічна річ, тут можна шукати глибокі контексти у зв’язку із тим, що головна сутність речі є так би мовити відсутня, втім річ таки чомусь існує), простір, в якому всі кольори пригнічуються, окрім одного, струмок води, яки веде себе надприродньо, простір, в якому надприродньо відкидаються тіні.

Тепер ми потрапляємо всередину власного ока. І раптом знов дивимось на оточуючу реальність — в даному випадку це Бессарабська площа. Втім, після пройденого шляху вона з’являється саме такою, як бачить наше око, без обробки інформації у мозку. Шори з наших очей впали.

Якщо до цього моменту йшлося про ближнє майбутнє, і успішний досвідчений мудрий художник середнього віку Олафур Еліасон зміг його інтуїтивно побачити, то те, що йде далі — за кімнатою ока — дещо розчаровує. Бо, напевно, мали б побачити космос, а натомість бачимо люстру. Щоправда, дуже гарну люстру, така собі маленька переносна церква, яку чудова екскурсовод в ПАЦ пропіарила таким чином: «Нею можна прикрасити інтер’єр». Насправді, я не вважаю цю роботу аж такою плоскою. Так само, як і наступна, вони є глибинними, але скоріш розумовими, а не інтуїтивними (як це було раніше) роздумами про майбутнє.

Себто, можливості третього ока Олафура закінчились, і він таки повернувся до своїх двох, але зробив хороші речі. Справді «речі», це вже предмети, а не гра із простором та занурення.

«Райдужний компас» — це якась дуже датсько-ісландська робота (як і сам Олафур). Колоду, що викинули при сплаві рікою, як неякісну, художник наділив другим життям. От це і є вже остаточне майбутнє — зустріч зі смертю. Розділений рівно навпіл шматок деревини перетворюється на райдугу. Що досить типово для цього художника, який взагалі має пристрасть до кольорів та природи. Знизу колоди прикріплено сталевий тягар. Те, яким боком і в яку сторону повернеться предмет, залежить від його внутрішнього центру.

«Твоє емоційне майбутнє», персональна виставка Олафура Еліасона, Пінчук арт центр, 21 травня — 2 жовтня 2011