Олафур Еліассон. Мистецтво, дане нам у відчуттях

У «ПінчукАртЦентрі» відкрився один із найскладніших у технічному плані проектів: басейн із мильними бульбашками, хвиляста стеля, різнокольорова сліпа кімната, сад фонтанів

Ісландсько–данський художник Олафур Еліассон — із когорти найзатребуваніших, найдорожчих і найцікавіших сучасних митців. Він досліджує речі на межі науки і природи, переносить болото у виставковий зал і примушує відвідувачів ходити по кладці над водою; із глянцевого обсидіану (вулканічне скло) створює новий галерейний ландшафт. У 2003 році в лондонській Tate Modern він, зігравши на любові англійців до погоди, перетворив височенний турбінний зал колишньої електростанції на заповнений штучним сонцем і туманом простір, а люди могли бачити своє дзеркальне відображення на стелі. У 1995 році художник створив Studіo Olafur Elіasson у Берліні — своєрідну лабораторію просторових досліджень, в якій зараз працює десь 45 художників, геометрів, мистецтвознавців, архітекторів. Крім того, він викладає у Берлінській академії мистецтв.

Київську виставку, яка є першою великою «персоналкою» 44–річного художника у Східній Європі, Еліассон готував рік. Він кілька разів прилітав у місто, намагався зрозуміти простір, клімат, сонце, ментальність, певно, з цими речами пов’язану, і кілька робіт створив спеціально для виставки «Твоє емоційне майбутнє». «Я думав про подорож будівлею «ПінчукАртЦентру», як ви будете сюди заходити, які спогади і відчуття принесете із собою. Я запрошую вас подумати про м’якість, вразливість, тендітність, подумати про цю виставку, як про книгу або фільм, на які потрібен час, щоб пройти все це послідовно і до кінця», — очевидно, педагогічна робота відточила ораторський талант художника.

Першою «сторінкою» київської виставки є робота «Твій сліпий рух», вперше показана в 2010 році у Берліні. Простора зала, в якій ти з першої секунди опиняєшся в такій щільній хмарі диму, що не бачиш не тільки сусіда, а й свою простягнуту руку. Паніка від власної безпорадності, страх невідомості, цікавість — зафарбовані у синій, зелений, червоний від кольорових люмінесцентних ламп. У цій кімнаті варто прислухатися до себе і зрозуміти, які відчуття виникають при переході від одного кольору до іншого. Тут ти розумієш слова художника: «Недостатньо покладатися на системи, догми, маніфести і політичні ідеології як засоби співіснування у цьому світі. У майбутньому ми також повинні покладатися й на інші речі — співчуття, чуттєвість, співпереживання». Після першої хвилі шоку ви потрапляєте в чорну кімнату з фонтанами різної конфігурації, які вихоплюються із темряви пульсуючими спалахами стробоскопа. Прекрасна чорно–біла картинка з орнаментами крапельок води. Потім буде «Кімната для одного кольору», де в жовтому світлі раптом «чорно–білізується» все навколо і набуває концептуальної графічності, абсолютно трансовий проект «Краса»(1993), де ти можеш дивитися на рівну стіну вологи і проекцію світла, що разом утворюють ефект струменіючого шовку, безкінечно водяний маятник і так далі.

На офіційному відкритті виставки, як завжди, був увесь політично–світський істеблішмент, але найпочесніших гостей можна визначити за супроводом Віктора Пінчука з дружиною і Олафуром Еліассоном–екскурсоводом — це донька екс–президента Росії Бориса Єльцина Тетяна Юмашева з чоловіком.

У той самий день у рамках проекту PAC–UA 2 відкрилася виставка ключового художника «Української нової хвилі» Арсена Савадова Blow–up, в якій він інтерпретував по–новому свої епатажні, шокуючі фотографії із циклів «Марксизм де Сад», «Караїмський цвинтар», «Книга мертвих», «Ангели» та інші. Банальний кураторський прийом — зіставлення, зіштовхування двох протилежних за настроєм і посилом «мистецтв» у даному випадку працює залізобетонно: після медитативних, пізнавальних абощо робіт Еліассона брила льоду на голову — від савадівського художнього насилля.

Найгучніший витвір Олафура Еліассона експонувався у США у 2008 році. У Нью–Йорку були побудовані чотири штучні водоспади, які падали з висоти 30—40 метрів. Кожну хвилину з кожного водоспаду ринули 35000 галлонів води, після заходу сонця водоспади підсвічувались. Проект мав привернути увагу до потенціалу водних ресурсів країни і заробити 60 мільйонів доларів на туристах. Про економічний ефект проекту Еліассона мистецтвознавчі ресурси мовчать, але бюджет цього арт–об’єкта становив 15 мільйонів доларів.