Тонну пилу сховали під килимом

У столичному "Пінчук Арт Центрі" відкрили виставку київського художника Олександра Ройтбурда, бразилійки Синтії Марселе та 20 номінантів на здобуття премії центру.

50-річний Олександр Ройтбурд показує дев'ять 2-метрових картин. Він намалював Тараса Шевченка, Олександра Пушкіна, Федора Достоєв-ського, Льва Толстого і братів Кличків в образі хасидів. Назвав проект "Якщо в крані немає води":

— Назва виставки натякає на фразу "Если в кране нет воды, значит, выпили жиды" з пісні Костянтина Беляева "Евреи, евреи, кругом одни евреи". Мої полотна не мають протиєврейського чи антисемітського забарвлення. Серію почав створювати, коли прочитав, що дід Пушкіна був не ефіопом, а ефіопським євреєм.

Кожен із героїв Ройтбурда має на голові єврейську шапочку. Достоєвський — у кнейчі, Шевченко—у штраймлі, Клички — у кіпах.

— З шапками експериментував довго. Намагався обрати ту, яка найбільше пасуватиме героєві. Картини із зображенням братів Кличків написав найшвидше. Взявся до роботи після того, як Віталій переміг нокаутом поляка Адамека. Думаю, картина боксерам сподобається. Хотів у цій серії намалювати Миколу Гоголя. Думав, це буде легко, бо в нього класичний ніс єврея. Зробив 10 ескізів, але жоден не вдався.

Багатьом мудакам зі "Свободи" не подобається, що зобразив Шевченка з пейсами. Не звертаю на це уваги. На картини знайшлися покупці. Всім відмовляю. Продавати почну, коли повністю закінчу цей проект.

Бразилійська художниця Синтія Марселе, 37 років, привезла на виставку свою інсталяцію "Бачити, щоб бути побаченим". Це — килим теракотового кольору, простелений на поверхні з ямами і горбами. А під ним приховані гори пилу. Щоб побачити інсталяцію, перед входом треба роззутися.

— На цю інсталяцію пішло 20 метрів килима і тонна українського пилу, — розповідає Синтія Марселе. Вона сидить на килимі посеред кімнати, підібгавши під себе ноги. Торік художниця отримала премію $60 тис. від "Пінчук Арт Центру". Ще $40 тис. - як грант на реалізацію нових творів мистецтва. — Ця робота — метафора наших спроб приховати помилки і бруд подалі від очей. Теракотовий колір обрала, бо така земля у Бразилії.

Двоє хлопців заходять нагору. По черзі лягають на килим і спускаються вниз.

— Килим робить публіку активною. На ньому можна виробляти все, що завгодно — лежати або перекидатися.

Два дні спостерігатиме за відвідувачами. Виставку номінантів на отримання премії "Пінчук Арт Центру" показують на другому і третьому поверхах. Там експонують 60 робіт. 9 грудня міжнародне журі назве ім'я переможця. Він отримає 100 тис. грн премії.

— Вручати цю премію ми почали три роки тому, — розповідає 67-річний Екхард Шнайдер, генеральний директор "Пінчук Арт Центру". На відкриття він прийшов у чорних туфлях без шнурків. Одягнув їх на босі ноги. — На конкурс надійшли понад 1100 заявок. З них ми відібрали лише 20 конкурсантів. У цьогорічних роботах більше жорстокості.

Киянка 31-річна Олеся Хоменко привезла на виставку картини із зображенням свого діда Степана Рєпіна.

— Мій дід любив згадувати воєнні історії, в яких брав участь. Мала зошит, куди записувала усі його розповіді. Над проектом почала працювати після його смерті.

Зі зворотного боку кожної картини є вірш, в якому викладена зображена історія.

— На цій картині намалювала, як на діда з літака скинули дві бомби. Він присів і закрив обличчя двома руками. Просидів так 10 хвилин, але жодна бомба не вибухнула. На іншій — дід лежить на підлозі, протягнувши поперед себе руки. Всі думатимуть, що він мертвий. Насправді дід три дні без сну малював бойових побратимів. Як усе закінчив, заснув без пам'яті.