Мистецтво потребує перекладу

Фотографія як колаж життя, краса як глянцева абстракція і «Неофольк» як саркастичне висловлювання: у PіnchukArtCentre відкрилися виставки Джефа Волла, Гарі Хьюма і Миколи Маценка

Зміна експозиції в PіnchukArtCentre для нормального обивателя — привід прогулятися «в центр», а для фахівців — кросворд із розгадування тенденцій і можливість побачити роботи найвідоміших сучасних художників в оригіналі, якщо це слово щось значить у contemporary art. Мабуть, уже всі знають, що в РАС краще брати екскурсію, бо сьогоднішнє мистецтво без інформаційного супроводу неповноцінне.

Наприклад, у залі всесвітньо відомого канадського фотографа, лауреата премії Хассельблада Джефа Волла, який прославився «зрежисованими» фотографіями, підсвіченими у лайтбоксах, є робота «Люди на узбіччі». На ній на тлі зеленої стіни ідуть по тротуару заклопотані люди, в сірому одязі, з зосередженими і сумними обличчями. Зважаючи на назву і «буденний» сюжет, ти одразу починаєш шукати соціальні мотиви. На прес–екскурсії Джеф пояснив, що ця фотографія виникла завдяки кольору — зелена стіна стала відправною точкою, і від неї «танцювали» люди, тротуар, ракурс. На знімку «Ломбард» в одну з кабінок заходить підтоптаний рокер у джинсах, кедах, із виразним кульчиком у вусі і з гітарою. Сум і убогість цього місця, гіркота ситуації, ідеальна картинка для передвижників — тільки реалії, історія і цінності початку ХХІ століття. Але ні, це не репортаж і не вихоплений із життя сюжет, це чітка реконструкція раніше баченої картинки. Для Волла не принципова документальність, його фотографії, схожі на великі живописні полотна, дають відчуття правдивості, а значить усі «потрібні» емоції глядач переживає по-справжньому.

До речі, про розмір. Канадець, чия виставка «Фотографія: у світлі, чорна, кольорова, біла і темна» в РАС поповнить список його «персоналок» у таких престижних інституціях як Whіtechapel Gallery, Лондон (2001), Kunstmuseum Wolfsburg (2001), HasselbladCenter, Гетеборг (2002), Astrup Fearnley Museum, Осло (2004) і ретроспективи в Schaulager, Базель (2005), Tate Modern, Лондон (2005), Deutsche Guggenheіm, Берлін (2007) і Museum of Modern Art, Нью–Йорк (2007), вважає, що розмір має значення. Робота «Боксери» (2011), яка є реконструкцією дитячих спогадів Джефа — два підлітки боксують у затишній кімнаті, зроблена «в натуральну величину», відтак ви ніби знаходитеся в цьому ж приміщенні. Такий самий ефект від зовсім нової світлини «Гурт і натовп» — проходячи вздовж неї, ти можеш опинитися і на сцені клубу, і на танцполі, і пройти в бар. «Юнак, що змок під дощем» — більший за реальні розміри людини — це для того, щоб розгледіти краплі дощу на куртці хлопця, а «За мотивами «Весняний сніг» Юкіо Місімо» — майже мініатюра, темне фото, на якому жінка, повернута спиною до глядачів, щось ховає в ящички у малесенькій кімнаті, схоже на картини фламандських майстрів. «У ній є таємниця», — каже Волл.

Або візьмемо іншого експонента — Гарі Хьюма, учасника відомого об’єднання «Молоді британські художники», з якого вийшли Деміен Херст, Сем–Тейлор Вуд, Трейсі Емін та інші. Його велика персональна виставка (як і Воллова — перша у Східній Європі) називається «Краса». Хьюм ще в бурхливі часи своєї молодості малював речі, які приносять людям задоволення, а не шокують, жахають чи епатують, а недавно він навіть розробив принти для колекції Marnі сезону осінь—зима 2010—2011. Тут без пояснень теж не зрозуміти, що біла невелика пляма на вершині жовтої гори на зеленому тлі — це абстрактний портрет Ангели Меркель, а зал «Американська засмага» відсилає нас до американської політики, яка «смажить» увесь світ, а головним символом Америки і іnspіratіon для серії обраний образ черлідерів — дівчаток, що виступають перед спортивними змаганнями. Гарі Хьюм сповідує мінімалізм, використовує не більше 3–4 кольорів — причому приємно приглушених — в одній роботі, пише на алюмінієвій основі промисловою глянцевою фарбою, мислить площинами, фрагментами і концептами. Його роботи порівнюють із поп–артовою творчістю Енді Ворхола. Гарі каже, що поп–арт радіє життю і прославляє цю радість, натомість у його роботах «сидить» меланхолія. Дуже точне слово, яке не заважає, однак, розглядати живопис Волла в контексті цінного інтер’єрного надбання.

Третьою персоною нового виставочного сету РАС за українською квотою є Микола Маценко. Він закріпився у сучасному мистецтві темою новітньої геральдики, що досліджує символи і цінності сучасності, і серією «орнаментальних квадратів», які повторюють один мотив із гуцульського килима його дитинства. Гарі Хьюм свого часу не міг зупинитися із серією «Двері», він зображав їх у натуральну величину, так що навіть важко було відрізнити — це реальний предмет чи твір мистецтва, а Микола Маценко вже кілька років повторює цей килимовий фрагмент у різних кольорах. Каже: набралося більше сотні, а в PіnchukArtCentre виставив 46 нових, причому сам звернув увагу журналістів і критиків, що серед цих 46 немає синього кольору, таким чином художник залишив «дірку» в кольоровій палітрі. Вона — як дірка між офіціозом і реальністю, формальною, декоративною українськістю і модою на все іноземне. Живописні квадрати Маценка в проекті «Неофольк» вибудувані як горішній орнамент у стерильній кімнаті, обкладеній білою плиткою. Спочатку це нагадує громадський туалет, потім приходить асоціація з громадською лазнею, для Маценка біла керамічна плитка — то глобалізм, стерильність, серійність, а орнаментальні квадрати — національна ідентичність, штучна робота.

Вітчизняні митці сприйняли проект Маценка як саркастичне висловлювання — мовляв, українським художникам в інституції Пінчука завжди відводять маленьку кімнатку біля туалету. На непредставницький простір і малі зали скаржилися в арт–кулуарах Арсен Савадов і Олександр Ройтбурд, які виставлялися перед цим у РАС.

P.S. Обновилася також і виставка з колекції РАС у рамках проекту «Колекційна платформа 2: Циркуляція». Такі твори, як; «Ленін на роликах»; Бенксі,; «Автопортрет»; Чака Клоуза,; «Ефект Доппельгангера»;Фреда Томазеллі, «Автопортрет»; Лізи Лу; «Копальня Хамм»; Андреаса Гурскі та інші, демонструватимуть в Україні вперше. На 2012 рік арт–центр також анонсує персональну виставку Аніша Капура, нові роботи Андреаса Гурскі та сюрприз від Мауріціо Каттелана.