Краса і кахель. Сучасне мистецтво в PinchukArtCentre

У PinchukArtCentre відкрилися відразу три «знакові» арт-проекти. Першу в Східній Європі власну виставку «Краса» – більше 60 картин і скульптур – представив британський художник Гарі Х’юм. Знаменитий фотограф-канадець Джефф Волл особисто презентував свою, також дебютну на теренах європейського сходу, експозицію «Фотографія: у світлі, чорна, кольорова, біла і темна», яка складається з 17 фоторобіт та 7 лайт-боксів. А також знайшов час прочитати лекцію для всіх охочих. І, нарешті, новим проектом «Неофольк» у рамках простору РАС-UA порадував наш Микола Маценко

– Приїзд цих двох митців до України – це гарна нагода побачити справжнє концептуальне мистецтво. Перед нами цікава подорож, під час якої фотограф демонструє «заморожені моменти» у захопливих деталях, а художник створює новий простір, надаючи йому незвичних барв і форм, – говорить про виставки Волла і Х’юма генеральний директор PinchukArtCentre Екхард Шнайдер. Насправді ж, виставки (не кажучи вже про особистий приїзд) у столиці України двох найвідоміших західних митців сучасності можна вважати черговою перемогою «культурної дипломатії» Віктора Пінчука. І це, безперечно, зіграє на користь іміджеві нашої країни у світі. Особливо важливою презентація у Києві проектів англійця з канадцем виглядає напередодні першої в історії вітчизняної бієнале – АRSENALE – 2012.

Гарі Х’юм прославився ще два десятиліття тому завдяки участі в легендарному русі Young British Artists. А свою художню практику він розпочав зі знаменитих «door paintings» («картини на дверях»), що представляли собою лікарняні двері в натуральну величину. Над ними художник працював з 1980-х до 1993 року. «Це був дуже нелегкий час: через державну політику лікарні біднішали. І хоча національна медицина була безкоштовною, в газетах почали з’являтися рекламні об’яви, де зображувалася людина на муніципальному лікарняному ліжку в жахливих умовах, зі слоганом “Купи медичну страховку!”», – згадує в інтерв’ю ART Ukraine художник.

Утім, згодом Х’юм облишив «соціалку» і зайнявся дослідженням тем людського тіла, портрета, природи, птахів, квітів тощо. За допомогою глянцевої побутової фарби на алюмінієвих листах він створює прохолодні й гладкі кольорові поля з виразною поверхнею. В цілому, для творчості Х’юма характерний унікальний вибір матеріалів. Окрім того, художник зазвичай відштовхується від конкретного зображення, яке після закінчення тривалого процесу перетворює в абстрактну форму, «першоджерело» якої можна дослідити, хіба що, з назви роботи.

Виставка в PinchukArtCentre пропонує цілісний погляд на Гарі Х’юма як художника, який перебуває в напруженому силовому полі між красою і концептуальністю. У рамках експозиції об'єднані знакові роботи раннього періоду («Веселка», «Тривога і кінь» тощо), а також нові картини і скульптури, зокрема, серія «Бікіні», які раніше ніде не експонувалися. «Якщо намагатися представити роботи цього проекту за допомогою образу, мені на думку спадає фраза: «cool headed, warm hearted» (холодна голова, гаряче серце)», – зазначає сам художник. Про асоціативний характер картин Гарі (серед яких є присвячені американському президенту Бараку Обамі й німецькому канцлеру Ангелі Меркель) свідчать, зокрема, його особисті пояснення до побаченого. Наприклад:

– Серія називається «Тривога і кінь», бо на цих картинах зображені лідери, армії. Але їм усім потрібен кінь. Ось він – з великими ніздрями. Це алегорії, моє власне сприйняття історичних моментів.

Джефф Волл (Ванкувер, Канада) одним із перших почав розміщувати фото на підсвічених лайт-боксах. А в 2002 році був удостоєний премії Хассельблада (Hasselblad Award) – це аналог «Оскара» у галузі фотомистецтва. Свої світлини сам Волл, до речі, теж порівнює з кінематографом. «Все це я називаю кінематографією. От коли режисер знімає кіно, він виставляє людей, сцени, і все це стає серією кадрів. І неможливо ж сказати, що це окремі кадри. І я подумав, що таку техніку можна використати й для фотографій», – каже він. Утім, якщо вірити Воллові, і увесь довколишній світ – це не театр, а саме «ожиле» кіно. Тобто, рухома фотографія: «Краса фотографії вкорінена у великому колажі, яким і є повсякденне життя. Тобто, це комбінація цілком конкретних і специфічних речей, що створюються ніким і кожним, все, що стає доступним лише після того, як поєднується в картину» (з інтерв’ю Аріель Пелен, Phaidon, 1996 р.). Подібно до найвідоміших кінорежисерів світу, свій кадр знаменитий фотохудожник вибудовує довго та прискіпливо, і часто його надихають великі твори живопису, від Хокусая до Делакруа. Проте його «постановочні» знімки зазвичай не виключають спонтанності: своїх героїв Волл вважає за співавторів, тож, охоче дозволяє їм імпровізувати.

«Київська» експозиція «Фотографія: у світлі, чорна, кольорова, біла і темна» складається з 17 фото та 7 лайт-боксів. Відібрані для виставки самим автором, ці роботи у кожній залі вибудовують делікатний зв’язок між природою, предметами та молодими людьми на межі юності і зрілості. На виставці представлені такі знакові полотна, як «Гра у війну» (2007), а також лайт-бокси й нові кольорові фотографії, серед яких монументальна «Гурт і натовп» – одна з найбільших робіт художника.

– Це одна з моїх найяскравіших робіт, – пояснював під час прес-показу, а згодом і під час лекції в актовій залі КНУ ім. Тараса Шевчека, пан Волл. – На ній зображено виступ рок-гурту. На нього прийшло дуже мало людей. Якщо ти музикант – ти очікуєш натовпу слухачів, визнання. А тут все інакше. Я хотів показати складність ситуації, коли ти не хочеш, але мусиш виходити на сцену.

«Джефф Волл – це творець полотен, який розповідає нам про багатство світу в захопливих деталях», – зазначає Генеральний директор PinchukArtCentre Екхард Шнайдер. І це – дійсно так. Адже, сенс «живописних» воллових фото справді розкривається у найменших деталях. Наприклад, молоді люди в «Ломбарді» взуті у демократичні кеди. А до кабінки ломбарду прямують так само звично, як до вдягальні у якомусь супермаркеті одягу…

Живописність і, водночас, концептуальність – якості, що поєднують «Неофольк» (46 робіт, створених спеціально для PinchukArtCentre) живого класика українського контемпорарі Миколи Маценка з проектами двох західних художників. У рамках своєї експозиції художник представляє українську традицію, фольклор та історію за допомогою абстракції.

«Це єдиний проект у моєму житті, де лінія йде не від голови, а від серця. Це рефлексія про килим з мого дитинства. З одного боку, я зробив із цього вправу з кольорознавства, а з іншого – це дуже духовна, емоційна і єдина ірраціональна робота в моїй творчій діяльності», – каже художник.

Насамперед у «Неофольку» в очі впадає… сніжно-білий кахель, що ним декоровані стіни зали, відведеної під проект українського митця. «Орнаменти», тобто, 46 живописних варіацій одного й того ж національного візерунку в різних кольорах, містяться майже під стелею. Маценко розповідає, що створив «Неофольк», маючи на думці пошук українцями свого місця в Європі. (Це ЄС у художника асоціюється зі стерильно-білим кахлем!) Утім, критики Центру Пінчука вже встигли провести паралель між кахлем і… туалетом. Мовляв, так Маценко натякає на той факт, що українське мистецтво в арт-центрі на Басейній виставляється у маленькому приміщенні поряд із туалетом. Тьху на вас, негідники! Адже «WC» в арт-центрі Пінчука найбільше скидається на дзеркально-просторові експерименти Олафура Елліасона! Тож, до чого тут європейський кахель?..