ЧАРІВНА МАРІКО МОРІ САМА, ЯК ТВІР ВИСОКОГО МИСТЕЦТВА

Нова виставка в київському PinchukArtCentre, як завжди, носить відтінок сенсаційності. Цього разу до Києва привезли Маріко Морі - японську художницю, що мешкає в Америці.

Загалом, експонати виставки "Єднання" нагадують декорації до науково-фантастичного фільму, причому не сучасного, а 20-30-річної давнини, коли у подібних творах ще панував певний ідеалізм і космосом володіли шляхетні рицарі з бластерами, а не слизька гидота. Є і щось на кшталт позаземного корабля - краплевидний об'єкт "Хвиля НЛО" у внутрішньому дворі комплексу "Арена", і кілька чужопланетян із зеленкуватого пластику, що стоять колом ("Єднання"), і пристрій для вловлювання сонячної енергії - схожа на велетенське брязкальце "Капсула пробудження", з'єднана через оптиковолоконний кабель зі спеціальним радаром на даху. Сама художниця протягом кількох років виконувала роль такого собі медитуючого прибульця, коли фотографувалася на тлі різноманітних міст та історичних місцин, лежачи в прозорій капсулі, одягнена у футуристичний комбінезон; фотодокументація цих перформансів, наклеєна на кільцеві рампи, об'єднана в тричастинну роботу "Початок кінця".
Морі очевидно віддає перевагу текучим, округлим формам, світлим тонам, рясно використовує різноманітні технічні прилади, експериментує зі світлом. Зроблені нею світлини древніх мегалітичних споруд Японії та Шотландії доповнюються імітаціями тих маловідомих "стоунхенджів" на підлозі галереї. Частина робіт має інтерактивний або просвітницький характер. Ті ж чужопланетяни починають світитися, якщо до них прикласти руку, а якщо це зробити з усією зеленкуватою компанією водночас, то ще й звучить щось на кшталт пульсу. Композиція "Трансколо - дев'ять однакових яйцеподібних об'єктів, що стоять по колу - зображують рух планет у Сонячній системі, обмінюючись кольорами, а простір між "планетами" засипаний білою галькою. Кількаметровий видовжений об'єкт "Tom NA H-IU", схожий на ту ж таки збільшену у багато разів гальку, також переливається різними барвами - кожний м'який спалах означає проходження мікрочастинки нейтріно через вловлюючі пристрої дослідницького центру космічних випромінювань у Японії, з яким ця інсталяція з'єднана у режимі реального часу. Щоправда, тут теж не обійшлося без симуляції - бо, наприклад, нейтріно, що виникають при вибуху наднової зірки, вдається вловити в середньому раз на 50 років, тож художниця просто встановила цикл відповідного спалаху раз на 11 хвилин.

Не можна сказати, що зроблене Морі є аж надто новим; усі ці прийоми вже багаторазово застосовані в оп-(тобто оптичному) і поп-арті, в сотнях інсталяцій у всьому світі, у високому дизайні, сучасній архітектурі, не кажучи вже про вищезгадану кіноіндустрію. Важливість того, що робить Маріко Морі, не в новизні чи ефектності тих творів, а в тому, що вона створює певний художній простір як простір для життя, надає мистецтву ознак людського довкілля; всі ці пристрої здаються ідеально пристосованими для повноцінного функціонування на території щоденного міського життя, вони наче породжені урбаністичним ландшафтом - і водночас можуть внести в нього справді поетичні риси.

Не менш важливим - хоча і не так помітним - є також відкриття нового виставкового сегменту в PinchukArtCentre під назвою "Проектна кімната". Цей зал призначений для показів робіт молодих художників, як українських, так і закордонних, причому ці проекти створюватимуться спеціально для Центру. Першою тут стала французька художниця Кристина Соломуха. Вона народилася і навчалася в Києві, а у 18 років разом із батьками виїхала до Франції. Київську виставку склали об'єкти, що, на думку Кристини, відбивають зміни у сучасній Україні. Шматок стовбура дерева зі шпаківнею, котра водночас є рекламним щитом для одного з банків. Вишивки на основі фото, зроблених в різних містах країни. Снігова баба, "зліплена" з вкритих дзеркальними скельцями дискотечних куль. Собача будка, що являє собою копію класичного мармурового палацу з колонами і ліпниною - на відкритті виставки у будці сидів справжній живий собака, попелястий декоративний пудель. Вочевидь, сучасну Україну мисткиня побачила як країну з пануючим "мовби": мовби будка і мовби палац, мовби дерево і мовби шпаківня, мовби сніговик і мовби дискокуля - тобто як державу симулякрів та, знов-таки, імітацій. Що загалом недалеко від істини.

Ці дві виставки довели: Центр Пінчука став справжнім лідером у застосуванні найсучасніших арт-технологій. Модне мистецтво у модному місці - то, в свою чергу, складові модної країни.