Вівторок — Неділя з 12:00 до 21:00
Понеділок — вихідний
Вхід вільний
«Надія!», Національний павільйон України на 56-й Міжнародній виставці мистецтв у Венеції – La Biennale di VeneziaПро роботи«Труднощі профанації»Микита Кадан
Рік створення: 2015
Техніка: Мармур, сталь, скло, земля, квасоля, скло і дерево
Розміри: 160 x 160 x 370 см
Традиційна експозиція, котра своєю формою і матеріалами відсилає до часів Радянського Союзу, увібрала в себе матеріали, зібрані Микитою на сході України під час війни. Уламки, з яких складається інсталяції, вражаюче правдиво демонструють політичний підтекст: ці зруйновані артефакти – це ємності наповнені словами, образами та спогадами, що оповідають (сучасну) історію. Отже, робота торкається інституціоналізації пам’яті, ролі локальної спадщини у формуванні історичного порозуміння на тлі амнезії, що виникла як наслідок конфлікту. Сама ж інсталяція, на відміну від зібраних у ній уламків, відносить до радянського минулого України – частини історії, яка напрочуд легко забута. Цей витвір вводить конфлікт в історичні рамки та представляє війну як продовження загальновідомого конфлікту ідеологій.
Усередині інсталяції між уламків сходить паросток, який з часом заховає під собою знищені артефакти. Ця рослина перетворює скульптуру на теплицю, що асоціюється з популярними городами, які з’являються впродовж всього періоду протистояння – від Майдану до зони військового конфлікту на Донбасі. Ці насадження натякають на надію, на новий початок, на життя попереду і на процес примирення.
«До алегоричної фігури Надії традиційно волають жертви корабельної аварії, ті, хто повністю у владі зовнішніх сил. Тому, хто стоїть в безпеці на березі, занадто просто робити глибокодумні узагальнення з цього приводу. А тому, ким бавляться хвилі, неможливо описати своє становище. Досвід чистою, всеосяжної надії, окрім якої нема нічого іншого, залишається невисловленим. Найчастіше вона постає як підмога, як виправдання того, щоб не домовити, не домислити, не довести справу до кінця.
Про надію говорити варто лише щоб її вичерпати, переступити через неї, як через поріг, опинитися по інший бік. Тільки тоді ми можемо спокійно і з посмішкою йти по палаючій землі, несучи повну відповідальність за свій вибір».
Микита Кадан
Всі роботи:
укр
