Зірка, що падає. Соціологічне дослідження

Буклет-запрошення на виставку, Київ

Варіант назви: Падающая Звезда. Социологическое исследование, Falling Star (sociological survey)

Коментар Олександра Соловйова

Мету проєкту «Зірка, що падає» визначає спонукальна сила бажання — у тому сенсі, що саме воно тут є головною мотивацією проєкту. Бажання, як відомо, — дія можлива. Але про цю «віртуальну дійсність» ми дізнаємося згодом. А поки що мета — провести опитування, надавши простору галереї «Бланк» функцію своєрідного мікроінституту Ґеллапа, де все відбувається «тут і тепер».

Сьогодні багато говорять про «нову щирість» у мистецтві, про чесність художника у ставленні до глядача (тобто до самого життя) і навіть більше — про любов до нього (до неї).

Сьогодні багато говорять про кризу репрезентативних форм мистецтва, про ледь не первісну корумпованість адаптованих експозиційних просторів і майданчиків.

Іронія, стьоб, жарт у мистецтві — привілейовані прийоми недавньої постмодерністської доби — втратили свій колишній статус.

До цього проєкту слід ставитися як до цілком «щирого жарту» — і в жодному разі не як до концептуального експозиційного акту, а тим паче — ритуалу, що підкоряється якомусь астральному поклику.

Експозиція тут — лише місце вибору. У цьому й полягає вся її естетика. Картина, що висить над скринькою, — документ падіння зірки, який дозволяє не квапитися із загадуванням бажання.

Тобто тут маємо справу з моделюванням життєвої ситуації класичного вибору — ситуації, яка, можливо, вже набридла нам в епоху перманентно-тотальних виборів.

Тому апатію, втому від усього цього може компенсувати безпосереднє людське спілкування — між художником і глядачем (який, як правило, теж художник або, на худий кінець, критик). До речі, теплоту спілкування може стимулювати традиційне частування вином.

Художник виступає тут посередником, медіатором, який намагається зняти «статичне напруження», репрезентативну агресію, що накопичилися в сучасному мистецтві, пропонуючи натомість найпростіший, а в чомусь навіть брутальний статистичний метод.

Але простий він лише на перший погляд. Адже далі відкриваються самі лише складнощі — настає черга інтимного, потаємного та іншої диявольської банальності — Бажання. Приклад із Жираром: «Будь-яке бажання опосередковане, воно є бажанням бажання іншого» (а не безпосередньо самого об’єкта), а тому від самого початку заражене ненавистю, адже суб’єкт, звісно ж, бажає смерті своєму суперникові-посереднику.

Бувають, звісно, бажання, заражені насолодою, любов’ю, — як-от мазохізм, садизм…

Бувають і просто добрі бажання…

Чесність художника у прагненні залучити глядача до співтворчості передбачає й зворотний рух.

Завітавши до галереї «Бланк» і взявши бланк анкети, — не гнівись на зірку, що падає!

25.11.1994

Перекладено з російської