Леонід Вартиванов. Резюме. Дослідниця — Ксенія Малих
Леонід Вартиванов народився 23 квітня 1966 року в Києві. Закінчив Державну художню республіканську школу (нині — Державна художня середня школа імені Т. Г. Шевченка) та відділення монументального живопису Київського державного художнього інституту (нині — Національна академія образотворчого мистецтва й архітектури). Під час служби в лавах Радянської армії брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (1986), що згодом негативно вплинуло на здоров’я художника.
У 1990-му на третьому курсі інституту Вартиванов разом з групою художників (Василь Цаголов, Валерія Трубіна, Олег Голосій, Олександр Гнилицький, Дмитро Кавсан та ін.) півроку працював у сквоті «На Леніна» (в будинку на розі вулиць Богдана Хмельницького й Івана Франка). Високі стелі аварійного будинку спонукали мешканців сквоту опановувати недоступні раніше великі формати. Там Вартиванов створив монументальне за масштабом полотно «Примарний пейзаж». Хоча в роботі превалює живописність, побудова композиції як кінокадрів відрізняє її від робіт інших художників-мешканців сквоту.
Сквот «На Леніна» існував недовго, і коли комунальні служби почали в ньому капітальний ремонт, художники, загорівшись духом спільної творчості, знайшли нове пристановище — будинок, який чекав на ремонт, на вулиці Паризької Комуни — і засквотували його. Там в атмосфері нон-стоп карнавалу, в передчутті нової ери, поспішаючи спробувати все — і в житті, і в мистецтві, минав найактивніший період творчості Вартиванова.
Від великих полотен митець перейшов до експериментів з різними техніками — графічними, скульптурними. Він використовував засоби виразності, позичені з мас-медіа, що притаманно було багатьом тогочасним художникам, зокрема Кирилу Проценку, Іллі Чичкану, Олегові Голосію та ін. Для цього періоду характерні звернення до поп-арту, кінематографу, реклами. Проте, на відміну від інших художників кола Паркомуни, які зверталися до кіно тільки по теми й сюжети, Вартиванов випробовував нову мову, замінюючи звичні пензлі й олію на папір, картон, тканину, метал тощо. Навіть у живописі його мова докорінно змінюється заради нового звучання, як-от у серії «Цей добрий світ» (1992) — це застиглі сцени, узагальнені до плакатного звучання.
На виставці «Штиль» (1992) Вартиванов представив поліптих, створений як серія постерів до фільмів про Джеймса Бонда в естетиці поп-арту.
Серія «До джерел дизайну» (1992) — продукт уже зовсім інших творчих пошуків. У цій серії Вартиванов уперше віддав перевагу засобам виразності, характерним для графіки. Хоча серію присвячено техногенній тематиці, роботи не позбавлено кінематографічної застиглості, притаманної фільмам з постапокаліптичним сюжетом.
У 1992 році Леонід Вартиванов разом з другом художником Дмитром Кавсаном стали учасниками резиденції, організованої Інституцією міжнародних зв’язків (IFA) у Бонні. Там Вартиванов створив інсталяцію для заданого простору «Натюрморт протиріч». Крім того, на виставці було експоновано роботи зі згаданої серії «До джерел дизайну».
Це була не перша поїздка Вартиванова за кордон. За рік перед тим він із художниками-сусідами по Паркомуні (Олександром Гнилицьким, Дмитром Кавсаном та іншими) брав участь у Міжнародному фестивалі сучасного мистецтва в Авіньйоні (Франція). Того ж таки року вони відвідали Другий міжнародний фестиваль мистецьких груп Abattoirs у Марселі (Франція).
Під час цих подорожей Вартиванов потоваришував з Кавсаном, і згодом вони відкрили спільну виставку «Приватна територія» (1991), де серед іншого було експоновано перший варіант інсталяції «Натюрморт протиріч».
У 1993 році Вартиванов звернувся до форми ностальгічних радянських народних промислів — чеканки. Він створив кілька серій рельєфів на дерев’яних планшетах: «Sincerely yours», «Казбек», «Апокаліпсис коли» і «Тварини». Форму чеканки художник лише імітував, насправді рельєфи виконано в техніці лиття. У цих роботах Вартиванов іронічно переосмислював культурні шаблони радянських часів, символи маскультури, питання цінності художнього твору. Наступного року ці серії було частково представлено у віденських галереях Haus Wittgenstein і Das Kunstwerk за результатами резиденції KulturKontakt, яку художник відвідав разом із Дмитром Кавсаном. Ця резиденція дала Вартиванову можливість далі випробовувати різні нові технології мистецтва.
Вартиванов брав участь у всіх виставках художників кола Паркомуни, починаючи від «Художники Паризької комуни» (1991) і закінчуючи «Простір культурної революції» (1994).
З 1999 року Вартиванов поступово переходить від пошуків у галузі образотворчого і пластичного мистецтва до роботи в кінематографі. У 2003-му він брав участь у зйомках серіалу «Дух землі» як художник-постановник.
Творчий шлях Вартиванова — нерівний, насичений дещо нервовими, але наполегливими пошуками нових інструментів, контекстів, мов — припав на турбулентний для України час самовизначення — політичного, соціального, культурного. Вартиванову не вистачало полотна і фарб, — і він робив колажі, трафарети, графічні роботи, інсталяції в просторі, рельєфи. Він висловлювався, щоразу знаходячи для цього нову форму, і більше до неї не повертався, а внаслідок цього так і не виробив упізнаваного стилю.
Наслідки участі Вартиванова в ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС далися взнаки, художник захворів на рак. Він помер у Києві 2006 року, у віці 40 років, за три місяці до народження доньки.
